Переосмислення місій «Вікінг» 1976 року: Чи справді на Марсі було знайдено життя?

Свіжий аналіз результатів, отриманих під час легендарних місій НАСА «Вікінг» у 1976 році, змушує сучасну наукову спільноту серйозно переглянути усталену десятиліттями думку про те, що Марс є абсолютно безжиттєвою пустелею. У статті, нещодавно опублікованій у фаховому виданні «Astrobiology», висувається сміливе припущення: позитивні дані експерименту «Мічений випуск» (Labeled Release, LR), які тривалий час відкидалися як технічні артефакти або наслідок земного забруднення, насправді можуть бути прямим доказом існування активних мікроорганізмів на Червоній планеті.

Історичні місії включали висадку двох автоматичних апаратів: «Вікінг-1» здійснив посадку на рівнині Хріса, тоді як «Вікінг-2» досліджував рівнину Утопія. Це була перша в історії людства спроба безпосереднього пошуку біологічних слідів на іншій планеті. Експеримент LR зафіксував виділення радіоактивного вуглекислого газу (14CO2) після введення в ґрунт мічених поживних речовин, що зазвичай є класичною ознакою біологічного метаболізму. Проте ці результати були поставлені під сумнів через невдачу іншого приладу — газового хроматографа-мас-спектрометра (ГХ-МС), який не зміг виявити значущої кількості органічних молекул. Тодішній науковий керівник проєкту Джеральд Соффен підсумував ситуацію відомою фразою: «Немає тіл — немає життя», що надовго зупинило дискусії про марсіанську біологію.

Ситуація докорінно змінилася у 2008 році, коли посадковий модуль «Фенікс» виявив у марсіанському реголіті перхлорати. Дослідники, серед яких Стівен Беннер із Фонду прикладної молекулярної еволюції, наголошують, що перхлорати є надзвичайно потужними окислювачами. Під час нагрівання зразків до 500 градусів Цельсія, яке було технологічно необхідним для роботи ГХ-МС, ці сполуки могли просто знищити будь-яку наявну органіку. У 2010 році Рафаель Наварро-Гонсалес експериментально довів, що реакція органічних речовин із перхлоратами призводить до утворення хлорметану та дихлорметану. Саме ці хлорвмісні сполуки були зафіксовані апаратами «Вікінг», але тоді їх помилково списали на залишки земних очисних розчинів. Таким чином, відсутність органіки в даних 1976 року, ймовірно, була хибнонегативним результатом, спричиненим хімічним руйнуванням під час аналізу.

Сучасні вчені пропонують нову теоретичну модель під назвою BARSOOM (Bacterial Autotrophs that Respire with Stored Oxygen On Mars), яка описує потенційний механізм виживання гіпотетичних марсіанських мікробів. Згідно з цією моделлю, організми могли б використовувати фотосинтез для виробництва енергії та кисню вдень, а вночі використовувати накопичений кисень для дихання в суворих умовах. Це логічно пояснює викид кисню, зафіксований ще одним приладом «Вікінгів» — системою газообміну. Що стосується специфіки експерименту LR, то раптове зниження активності після початкового сплеску тепер пояснюють осмотичним шоком: посухостійкі мікроби могли просто загинути від різкого введення великої кількості води та поживних розчинів, до яких вони не були адаптовані.

Таке глобальне переосмислення даних майже півстолітньої давнини має критичне значення для майбутніх стратегій планетарного захисту та проектування нових місій із пошуку життя. Виявлення перхлоратів, концентрація яких у ґрунті може сягати 1% за вагою, стало тим самим відсутнім фрагментом пазла, що пояснює парадокс «метаболізму без виявленої органіки». Сьогодні науковий світ стоїть перед необхідністю відновити дебати про те, чи не виявило людство життя на Марсі ще сорок вісім років тому, просто не зумівши розпізнати його через брак контексту та обмеженість тогочасних методів інтерпретації складних хімічних процесів.