Льодовикові поштовхи стрясають шельфовий льодовик Туейтса

Антарктида перетворилася на осередок підвищеної геофізичної активності, зосередженої навколо льодовика Туейтса. Цей льодовик недарма називають «Льодовиком Судного дня» через його вирішальну роль у процесах, що впливають на світовий океан. Детальний геофізичний аналіз даних, зібраних протягом 2010–2023 років, виявив понад 360 льодовикових землетрусів. Приблизно дві третини цих сейсмічних подій сталися поблизу морського краю льодовика Туейтса.

Масштаб деяких зафіксованих поштовхів виявився порівнянним із потужністю ядерних випробувань, які Північна Корея проводила протягом останніх двох десятиліть. Це свідчить про значні внутрішні процеси, що відбуваються у льодовому масиві. Важливо розрізняти ці явища від звичних тектонічних землетрусів.

Льодовикові землетруси виникають не через рух літосферних плит, а внаслідок катастрофічного обвалення та перекидання великих айсбергів у воду. Коли це відбувається, потужні низькочастотні коливання поширюються, вдаряючись об основний льодяний масив. Найбільш напружений період реєстрації сейсмічної активності, що тривав із 2018 по 2020 рік, збігся з прискоренням руху язика льодовика Туейтса у напрямку океану, що було зафіксовано супутниковими даними.

Це спостереження слугує вагомим підтвердженням гіпотези: нестабільність льодовика значною мірою зумовлена океанічними умовами, а не лише змінами атмосферної температури. Такий висновок має критичне значення для оновлення прогнозів щодо підвищення рівня моря, зокрема тих, що стосуються 2025 року.

Льодовик Туейтса, площа якого співмірна з площею Великої Британії або штату Флорида, вже зараз відповідає за 4% загального зростання рівня Світового океану. Щорічно він втрачає близько 50 мільярдів тонн льоду. Учасники Міжнародного співробітництва щодо льодовика Туейтса (ITGC), яке триває з 2018 по 2025 рік, наголошують на необхідності поглиблення досліджень. Це потрібно для більш точного визначення часових рамок потенційного колапсу льодовика.

Окрім основного скупчення землетрусів біля Туейтса, другий за величиною кластер сейсмічної активності було виявлено поблизу льодовика Пайн-Айленд. Однак ці події відбувалися на відстані 60–80 кілометрів від берегової лінії. Така віддаленість робить їхній зв'язок із перекиданням айсбергів малоймовірним, залишаючи їхнє походження предметом подальшого вивчення науковцями.

Виявлення сотень льодовикових землетрусів в Антарктиді, які раніше залишалися непоміченими глобальними моніторинговими мережами через відсутність високочастотних компонентів, відкриває нові горизонти для спостереження за динамікою крижаних щитів. Ці дані, опубліковані у виданні Geophysical Research Letters, підкреслюють, що механічний знос у точках контакту льоду з підводним дном може бути недооціненим чинником у сучасних кліматичних моделях. Зрештою, зусилля, спрямовані на пом'якшення наслідків кліматичних змін, а саме декарбонізація, залишаються ключовим елементом для відтермінування втрати льоду в морських секторах Антарктиди.