Культурне поширення техніки лову бульбашковою сіткою серед горбатих китів у Британській Колумбії

Горбаті кити у північних водах Британської Колумбії демонструють значний рівень культурного засвоєння, активно впроваджуючи складну, колективну техніку полювання, відому як ловля бульбашковою сіткою. Ця стратегія вимагає високої координації, де одна особина видає вокальні сигнали, тоді як інші формують кільце з бульбашок для оточення риби, наприклад, оселедця, після чого всі синхронно піднімаються для споживання здобичі. Дослідники протягом останніх двох десятиліть фіксують поступове поширення цієї поведінки в межах соціальних мереж китів.

Нещодавнє двадцятирічне дослідження, проведене за участю організації BC Whales та фахівців з Університету Сент-Ендрюс, підтвердило соціальну передачу цих знань про харчування у системі фіордів Кітімат. Аналіз охопив 526 особин, з яких 254 індивідууми продемонстрували використання цієї вивченої поведінки. Збільшення кількості китів, які застосовують бульбашкову сітку, є життєво важливим для відновлення популяції горбатих китів у цьому регіоні, яка наразі перевищує 500 особин, а річний приріст становить 6-8%. Експерти наголошують, що збереження цих культурних навичок є критично важливим для здатності виду адаптуватися до динамічних змін у морському середовищі.

Поведінка бульбашкової сітки, вперше задокументована на Алясці, включає участь груп до шістнадцяти особин, які створюють підводні «сітки» для збору зграй оселедця. Деякі кити плавають по колу, випускаючи повітря, тоді як інші видають звукові крики, концентруючи здобич для полегшення полювання. Дослідники, аналізуючи фотографії китів, виявили, що певні «ключові особини» виступали в ролі наставників, передаючи цю техніку іншим через соціальні зв'язки. Існує гіпотеза, що кити з Канади могли перейняти цю техніку від аляскинських популяцій у місцях розмноження на Гаваях, хоча для підтвердження цієї теорії потрібні додаткові дані.

Незважаючи на позитивну динаміку популяції, цей важливий район харчування стикається зі зростаючими екологічними викликами, зокрема через промислову діяльність та інтенсивний судноплавний рух поблизу Кітімату. Вчені підкреслюють, що втрата набутих поведінкових моделей може бути настільки ж руйнівною, як і пряме скорочення чисельності популяції. Ефективність бульбашкової сітки стає особливо значущою на тлі змін клімату, як-от хвиля спеки 2014 року, що вплинула на доступність ресурсів. Захист цих ключових екологічних осередків є імперативом для забезпечення довгострокової стійкості виду.

У ширшому контексті, горбаті кити відомі своїми значними міграціями, іноді долаючи понад 8 тисяч кілометрів на рік між місцями розмноження біля екватора та місцями живлення у Південному океані. Здатність до соціального навчання, як-от освоєння бульбашкової сітки, є додатковим фактором, що сприяє успішному відновленню популяції після майже повного знищення комерційним китобійним промислом у минулому столітті. Це підкреслює, що культурна спадщина відіграє не менш важливу роль у виживанні виду, ніж чисельність особин.