Проєкт «Symphony Masala»: Боллівудська класика отримує універсальну симфонічну мову

Компанії Juju Productions та Saregama India Ltd. розпочинають амбітний міжнародний проєкт під назвою «Symphony Masala». Його мета — адаптувати найвідоміші композиції Боллівуду для виконання повноцінними західними симфонічними оркестрами. Супутня відеосерія, що розкриватиме деталі цього процесу, стартує на офіційному каналі Saregama вже 14 грудня 2025 року. Ця міжкультурна ініціатива спрямована на інтеграцію індійської мелодики у світовий концертний простір, пропонуючи її у доступному та легко відтворюваному форматі. Це повністю відповідає баченню засновниці Juju Productions, Анурадхи Джуджу Палакурты, щодо зближення культур через музику.

Серцевиною цієї колекції є унікальний творчий ансамбль. Вокальні партії виконують сама Анурадха Джуджу Палакурты та Мітхілеш Патанкар. Їм акомпанує Будапештський Скор-Оркестр (Budapest Scoring Orchestra) під керівництвом диригента Петера Ілленьї. Створення партитур було завданням для міжнародної команди аранжувальників, до якої увійшли такі імена, як Ді Джей Спарр, Невілл Франко, Камалеш Бхадкамар, Ішаан Чабра, Бала Джи, а також видатний покійний Баппа Лахірі. Завдання зведення та майстерингу взяв на себе звукорежисер Віджай Даял, який має понад двадцятирічний досвід роботи, зокрема на студії YRF Studios.

Важливою методологічною особливістю «Symphony Masala» є свідоме рішення виключити з аранжувань традиційні індійські інструменти, такі як табла чи ситар. Цей підхід створює універсальний виконавський «шаблон». Він дозволяє музикантам у всьому світі, незалежно від того, чи це шкільний ансамбль, чи професійна філармонія, точно інтерпретувати матеріал, навіть не будучи глибоко знайомими з оригінальним жанром.

Проєкт продовжує традиції, закладені у попередніх живих виступах, включаючи покази у 2023 році та презентацію 2025 року разом із Чиказькою Симфоніеттою (Chicago Sinfonietta) під орудою диригента Роджера Калії. Участь Баппи Лахірі, який вважається піонером диско-ритмів в Індії, у команді аранжувальників міцно пов'язує проєкт із золотою добою болівудської музики 1980-х та 1990-х років. Анурадха Палакурты, яка стала першою виконавицею зі США, удостоєною нагороди Radio Mirchi як «Найкраща незалежна пісня», наголошує, що головною метою було зробити індійську мелодію зрозумілою для західної публіки через оркестрову форму, яка ґрунтується на глибокій повазі до музики.

Коли Боллівуд стає нотною мовою для світу

Справді символічним є те, що музика Боллівуду, яка завжди була нерозривно пов'язана з кіно та вуличним життям, тепер виходить у світ як чиста партитура. Тут немає танців, яскравих костюмів, навіть звичних табла чи ситара — лише оркестр, ноти та вокал. Це переосмислення суті.

Symphony Masala може здатися експериментом, проте насправді це м'яка культурна революція. Знакові мелодії, які стали саундтреком цілої кіноепохи, тепер прописані для симфонічного апарату таким чином, що їх може виконати будь-який колектив — від учнівського гуртка до великої філармонії. Боллівуд перестає бути чимось винятково «екзотичним» і перетворюється на мову, якою вільно володіють оркестри у Будапешті, Чикаго чи будь-якому іншому місті Європи.

Відмова від традиційних індійських інструментів — це не знецінення коріння, а радше акт довіри: індійська мелодика настільки самодостатня, що здатна повністю трансформуватися у західну оркестрову мову. Ритмічна та інтонаційна пам'ять табла і ситара перекочувала у ударні, струнні та мідні секції. Це схоже на те, якби оркестр приміряв на себе боллівудський тембр і заявив: «Тепер це і наша історія».

Особливої уваги заслуговують імена, залучені до проєкту. Присутність Баппи Лахірі пов'язує Symphony Masala із золотим періодом боллівудського диско 1980–1990-х років. Голос Анурадхи Джуджу Палакурты, яка здобула визнання як в Індії, так і у США, фактично переносить цю музику через океан: зі світу кіносаундтреків — у світ класичних симфоній.

Новий вимір у світовому музичному ландшафті

Результатом стає не просто черговий крос-культурний продукт, а нова оркестрова «оболонка» для колективної пам'яті. Ті самі композиції, що колись лунали з кінозалів та касетних магнітофонів, тепер можуть прозвучати у зовсім інших контекстах:

• в академічних концертних залах,

Це несе дуже теплий посил: музика, яка народилася як голос однієї кінематографічної традиції, стає матеріалом для спільної симфонічної розмови. Культові мелодії, схоже, нарешті отримали паспорт світового громадянства. Це додає у звучання планети ще один міст — не між жанрами, а між пам'яттю різних народів. Якщо Бетховен вважав, що музика має «радувати одних і зворушувати багатьох», то тут ми бачимо саме це: для когось це буде просто гарний оркестровий твір, а для когось — несподіване відчуття дому посеред європейського залу. І обидва ці переживання будуть абсолютною правдою однієї й тієї ж музики.