Внутрішній самопримус як ключовий фактор вигорання матерів: аналіз 2026 року

Аналіз, проведений у 2026 році, свідчить про те, що матері продовжують відчувати гостре виснаження, корінь якого полягає не стільки в логістичних труднощах чи перевантаженні графіком, скільки в інтенсивному внутрішньому самопримусі. Це виснаження підживлюється суспільним тиском, який негласно ставить виконання домашніх обов'язків та догляд за дітьми вище за особисте відновлення, що створює різкий контраст із відшліфованими образами материнства, які транслюються у соціальних мережах.

Психологи визначають материнське вигорання як специфічний синдром емоційного та фізичного виснаження, що виникає, коли рівень стресу перевищує особисті ресурси для його подолання. Ризик такого стану є надзвичайно високим через постійні вимоги материнства, яке функціонує як робота 24/7 без офіційних відпусток чи лікарняних. Авторка Діана Аль Азем акцентує увагу на кризі, спричиненій нездійсненним ідеалом «флексіму» — матері, яка одночасно є гнучкою, турботливою про себе та повною сил. Вона стверджує, що головною перешкодою є саме внутрішня самовимогливість, а не лише надмірний обсяг завдань.

Дослідження підтверджують значущість внутрішніх установок: розчарування материнством та невдоволення собою як матір'ю корелюють із підвищеною тривогою та емоційним вигоранням. Для протидії цьому стану Аль Азем пропонує впроваджувати самодопомогу через «мікромоменти» у повсякденному житті, наприклад, виділяти час для прослуховування улюбленої музики наодинці. Важливим кроком є також визнання та легалізація материнського гніву, який часто пригнічується через необхідність підтримувати бездоганний фасад та уникати почуття провини за невідповідність ідеалізованим стандартам. Це кидає виклик поширеним переконанням на кшталт «Я повинна все встигати» чи «Просити про допомогу — ознака слабкості».

Ефективні методи боротьби з виснаженням зосереджені на налагодженні зв'язку та відкритості у спілкуванні всередині підтримуючих груп однодумиць, або «племені». Спільний досвід дає полегшення від осуду та спростовує хибне уявлення, що відновлення особистої ідентичності шкодить добробуту дітей. Ключовий висновок полягає у прийнятті обмежень: іноді нездатність досягти абсолютно всього є цілком прийнятною реальністю. Це самоспівчуття, коли жінка визнає: «Я відчуваю вигорання, і це нормально, я заслуговую на відновлення», є початком зцілення.

У контексті України, де жінки стикаються з додатковими стресорами, зокрема війною, що посилює виснаження від материнства, пошук таких копінг-стратегій стає критично важливим для функціонування сімейної системи. Профілактичні заходи, що демонструють позитивні зміни, включають техніки саморегуляції, використання музики для релаксації, глибокі дихальні вправи та арт-терапію, що допомагає знизити рівень фрустрації та тривоги у матерів, які брали участь у відповідних дослідженнях.