Ватиканські архіви: Хорватська мова мала міжнародний статус у XVI–XVII століттях

Нещодавні архівні дослідження, проведені істориком та домініканським ченцем доктором Степаном Красичем, уродженцем 1938 року, виявили вагомі докази того, що у XVI та XVII століттях хорватська мова мала значний міжнародний статус. Ці відкриття, детально викладені у фаховому виданні Університету Спліта, журналі «ST-OPEN», свідчать про те, що Святий Престол обрав хорватську як найбільш доцільний засіб комунікації для всіх слов'янських народів. Доктор Красич сформулював свої висновки, ґрунтуючись на аналізі шести оригінальних документів, що зберігаються у фондах Ватиканської конгрегації у справах поширення віри.

Конгрегація, заснована у 1622 році як Священна Конгрегація Поширення Віри, мала на меті координувати місіонерську діяльність по всьому світу. Задокументовані записи вказують на те, що Католицька Церква у XVI столітті надала перевагу хорватській мові для взаємодії зі слов'янським світом, що спричинило її викладання у провідних європейських освітніх установах. Дослідження підтверджують, що Папи Римські, зокрема Григорій XIII, який понтифікував до 1585 року, та Климент VIII, що керував до 1605 року, особисто ухвалили рішення про надання хорватській мові статусу офіційної для всіх слов'янських націй протягом цих двох століть. Латинська мова, яка до того була універсальною мовою Церкви та дипломатії, поступово поступалася місцем у певних сферах.

Доктор Красич також зафіксував використання хорватської мови як дипломатичного інструменту у королівських дворах, зокрема у Константинополі, столиці Османської імперії, яка у XVI–XVII століттях вела активну зовнішню політику. Важливим етапом стало заснування єзуїтами за папським розпорядженням у 1599 році Академії іллірійської мови при Collegium Romanum у Римі, що Красич кваліфікує як «день народження хорватської наукової літературної мови». Це підкреслює інституційну підтримку розвитку мови. Подальшого розвитку ця тенденція набула у 1643 році, коли Папа Урбан VIII, який був понтифіком з 1623 по 1644 рік, видав декрет, що зобов'язував вивчати хорватську мову, обрану як загальну для всіх слов'янських мов, за межами Риму.

Як наслідок, престижні світові академії, включаючи ті, що розташовані у Парижі, Оксфорді та Відні, були зобов'язані інтегрувати цю мову у свої навчальні програми протягом XVII століття. Це свідчить про визнання її лінгвістичного потенціалу на міжнародній арені. Ці архівні відкриття, що походять із Ватиканських апостольських архівів, офіційно заснованих близько 1610 року Павлом V, проливають світло на раніше недооцінену значну міжнародну роль хорватської мови. Одним із прямих наслідків цього періоду підвищеного статусу стало створення першої граматики хорватської мови Бартолом Кашичем, праці Institutiones linguae Illyricae, опублікованої у 1604 році.

Контекст цих подій розгортався на тлі Контрреформації та Тридцятилітньої війни (1618–1648), коли Ватикан активно працював над уніфікацією та поширенням католицького вчення серед слов'янських народів, що пояснює стратегічний вибір мови. Дослідження, опубліковані у «ST-OPEN», журналі, що фокусується на міждисциплінарних наукових статтях, підтверджують важливість таких історичних відкриттів для розуміння мовних контактів у Європі. Документи, що зберігаються у сховищах, загальна протяжність стелажів яких сягає 85 км, є ключем до розуміння раннього модерного періоду.