80-річчя ООН: Нагальна вимога реформування Ради Безпеки через кризу легітимності

24 жовтня 2025 року Організація Об’єднаних Націй відзначила своє вісімдесятиріччя. Ця дата стала не стільки приводом для святкування, скільки критичною точкою, що вимагає негайного та глибокого структурного оновлення. Головною подією стали термінові відкриті дебати в Раді Безпеки, де під пильним оком опинилася майбутня траєкторія розвитку організації. Генеральний секретар Антоніу Гутерреш, виступаючи перед Радою за допомогою відеоконференції з Ханоя, наголосив, що моральний авторитет Ради стає дедалі крихкішим. Це відбувається через дії, які, здається, обходять ключові принципи Статуту ООН. Він закликав держави-члени піднятися над власними закоренілими позиціями, щоб створити рамки, які справді відображають сучасний світовий порядок.

Центральною темою обговорень у Раді Безпеки став імператив реформування цього органу з метою посилення його репрезентативності та підвищення ефективності в умовах сучасних геополітичних течій. Параліч, який часто виникає внаслідок застосування або навіть загрози застосування права вето постійними членами, створив значний розрив між мандатом Ради та її здатністю до дій. Це перешкоджає єдиним та рішучим відповідям на глобальні безпекові виклики, що загострюються. Хоча Гутерреш визнав, що Рада протягом восьми десятиліть запобігала війні між великими державами, він підкреслив, що її легітимність залишається вразливою, коли окремі члени діють поза узгодженими принципами Статуту.

Пропозиції щодо реформи зосереджувалися на двох ключових напрямках. По-перше, існує нагальна потреба в розширенні складу Ради для включення голосів з континентів, які історично були недостатньо представлені. До них належать Африка, Латинська Америка, Карибський басейн та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Гутерреш особливо виділив Африку, де розгорнута майже половина всіх миротворчих місій ООН, але яка досі не має постійного місця за столом переговорів. По-друге, під пильною увагою опинилося саме право вето. Представник Сінгапуру, серед інших делегатів, прямо закликав до перегляду цього інструменту, щоб розблокувати потенціал Ради для прийняття рішучих дій. Сінгапур і раніше наполягав на обмеженні права вето, вказуючи на його все частіше, а іноді й цинічне використання п’ятьма постійними членами (P5).

Загальний консенсус, що викристалізувався під час дебатів, вказував на необхідність збільшення кількості непостійних місць та впровадження змін до протоколу вето з метою мінімізації обструкції. Річниця стала своєрідним дзеркалом, яке відображає прірву між ідеалами засновників та нинішньою функціональністю, особливо якщо згадати зворушливий контраст першої урни для голосування Ради Безпеки 1946 року. Подальший шлях вимагає від держав-членів розглядати ці структурні проблеми як каталізатори для розробки більш справедливої та стійкої системи глобального управління. Основна увага тепер переноситься на практичну реалізацію запропонованих реформ.