Перу знову змінює президента: чому країна живе в режимі політичної перезмінки

Перу знову змінило президента — і це вже не виняток, а майже політичний ритм країни. 18 лютого Конгрес привів до присяги Хосе Марію Балькасара після відсторонення Хосе Хері, а до загальних виборів 12 квітня новий глава держави має не стільки правити, скільки утримати систему від чергового зриву.

Формально історія виглядає просто. Хосе Хері втратив посаду після корупційного скандалу навколо його нерозкритих зустрічей з китайськими бізнесменами, а Конгрес обрав Балькасара — 83-річного колишнього суддю та депутата від Perú Libre. Його мандат від початку короткий: довести країну до виборів, а потім передати владу переможцю, який обійме посаду 28 липня. Якщо 12 квітня ніхто не набере понад 50% голосів, другий тур призначено на 7 червня.

Але головний сюжет тут глибший за одну відставку. У Перу президент давно перестав бути гарантовано стійкою фігурою. Країна живе в системі, де слабкий виконавчий центр стикається з дуже сильним і фрагментованим Конгресом, а розпливчаста конституційна формула про «постійну моральну нездатність» багато разів використовувалася для відсторонення президентів.

Міжнародна комісія юристів ще після кризи 2020 року попереджала, що таке розширене тлумачення підриває поділ влад і робить сам інститут президентства вразливим для політичної війни. AP прямо пов'язує нинішню низку змін лідерів саме з цим механізмом.

Тому новина про нового президента важлива не сама по собі, а як симптом. З 2021 року, за даними AP, цей Конгрес уже прибрав трьох президентів: Педро Кастільйо, Діну Болуарте та Хосе Хері. Це означає, що перуанська політика тепер працює не як змагання програм, а як постійна боротьба на вибування. Виникає питання: чи може країна планувати реформи, якщо сама влада живе короткими відрізками і майже завжди озирається на наступну кризу?

На цьому тлі у Балькасара майже немає простору для великої політики. Його завдання — забезпечити мінімально спокійний перехід, утримати макроекономічну стабільність, не зірвати виборчий процес і показати, що держава ще здатна діяти передбачувано. Це особливо важливо, тому що навіть його перехідний уряд швидко показав свою крихкість: у березні прем'єр-міністр Деніссе Міральєс пішла у відставку ще до обов'язкового голосування в Конгресі, сумніваючись, що отримає потрібну більшість. І все ж у цій історії є один сильний момент: попри президентську чехарду, економіка Перу поки залишається порівняно стійкою, а вибори все ще сприймаються як реальний шанс перезапуску, а не порожня формальність.

Саме тому зміна президента в Перу — це зараз не просто черговий заголовок з Латинської Америки. Це перевірка на політичну витривалість цілої країни.

Якщо квітневі вибори пройдуть чисто і призведуть до більш стійкого балансу між президентом і Конгресом, Перу отримає рідкісну можливість вийти з режиму аварійного управління. Якщо ні, новий президент ризикує стати лише наступним ім'ям у занадто довгому списку тимчасових лідерів.