Освітня парадигма до 2026 року: Пріоритет розвитку особистості над накопиченням знань

Освітній ландшафт до 2026 року демонструє стійкий зсув фокусу, спрямований на глибоке засвоєння матеріалу, що виходить за межі простого накопичення інформації з підручників та успішного складання іспитів. Ця еволюція визнає, що школа має бути насамперед простором для формування особистості, де культивуються фундаментальні цінності, розвивається вроджена допитливість та повага до людяності інших. Сутність освіти полягає не у механічній передачі фактів, а у повноцінній реалізації людського потенціалу, охоплюючи як інтелектуальну, так і емоційну сфери.

В умовах стрімкого розвитку штучного інтелекту ключовим викликом стає не дефіцит знань, а майстерність у сфері емоційного інтелекту та ефективне управління міжособистісними стосунками. Освітні системи світу, особливо після оновлень, що відбулися у 2025–2026 роках, починають системно інтегрувати соціально-емоційне навчання (SEL) як необхідну основу для подальшого академічного прогресу, створюючи безпечне емоційне підґрунтя для набуття навичок та компетенцій. Дослідження, проведені у 2026 році, підтверджують, що більшість провідних освітніх парадигм тепер розглядають емоційний інтелект як центральний елемент навчального процесу.

Філософські засади цієї зміни сягають корінням у праці Джона Дьюї, американського педагога, реформатора освіти та засновника філософії прагматизму, який наголошував: «Освіта — це не підготовка до життя; освіта — це саме життя». Його ідеї, що освіта є невід'ємною частиною життєвого досвіду, підкреслюють внутрішню емоційну складову буття. Дьюї, якого на батьківщині називають «батьком прогресивної освіти», стверджував, що навчання відбувається через досвідчене пізнання дійсності та активну участь дитини.

Наявність значної кількості високоосвічених випускників, які демонструють труднощі у життєвих випробуваннях або побудові здорових взаємин, вказує на прогалину у соціально-емоційному вихованні, яке мало б бути закладене на ранніх етапах шкільної освіти. Цей парадигмальний зсув вимагає від навчальних закладів переходу від простого індоктринації фактів до цілеспрямованого розвитку емоційних та соціальних навичок, що є наріжним каменем справжньої прогресивної педагогіки. Наприклад, у Японії освіта історично була основою суспільства, де учні разом із вчителями прибирали класи, що свідчило про спільну відповідальність за простір, де вони проводять багато часу.

Емоційно-соціальний підхід безпосередньо впливає на шкільне середовище, сприяючи зниженню випадків булінгу та підвищенню здатності до емпатії та взаєморозуміння. Дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН) 2022–2024 років, презентовані у Києві 12 травня 2025 року, підтверджують, що позитивний емоційний досвід у школі та добрі стосунки з учительством корелюють із кращим розвитком соціально-емоційних навичок. Віцепрем'єр-міністр Михайло Федоров наголошував, що сьогоднішнє завдання — навчити дітей бути свідомими, відповідальними та емпатійними громадянами, адже ці компетентності є життєво важливими для ХХІ століття.

Таким чином, ключове питання, що стоїть перед системою, полягає у готовності здійснити перехід від «передачі знань» до «будівництва людини».