Найдавніше наскальне мистецтво Homo sapiens: відбиток руки в Індонезії віком 67 800 років

Міжнародна група науковців, до складу якої увійшли провідні фахівці з Університету Гріффіта (Австралія) та Національного агентства з досліджень та інновацій Індонезії (BRIN), оприлюднила результати сенсаційного дослідження, що докорінно змінює наше розуміння еволюції людського інтелекту. У вапняковій печері Лян Метандуно, розташованій на острові Муна в провінції Сулавесі, було виявлено відбиток людської руки, вік якого становить щонайменше 67 800 років. Ця знахідка офіційно визнана найдавнішим відомим зразком наскального живопису, створеним представниками виду Homo sapiens, що відкриває нову сторінку в історії первісного мистецтва.

Для визначення точного віку артефакту дослідники застосували метод уран-серієвого датування кальцитових відкладень, які сформувалися безпосередньо поверх пігменту. Професор Максиміліан Оберт та професор Адам Брумм, які очолювали наукову групу від Університету Гріффіта, підкреслили, що дана методологія встановлює саме мінімально можливий вік твору. Сам відбиток виконано в техніці негативного зображення: ймовірно, стародавній митець прикладав долоню до стіни та розпилював вохру навколо неї. Характерною особливістю знахідки є навмисно звужена, загострена форма пальців, що нагадує кігті — цей стилістичний прийом раніше вже зустрічався в інших печерних розписах Сулавесі, вказуючи на існування складної символічної традиції.

Вік цього відбитка, що перевищує 67 800 років, значно випереджає попереднього рекордсмена — зображення трьох людських постатей та дикого кабана, яке датувалося 51 200 роками. Крім того, індонезійський шедевр виявився старішим за неандертальські відбитки рук, знайдені в Іспанії, більш ніж на 1100 років. Відкриття на острові Муна є незаперечним доказом того, що представники нашого виду володіли розвиненим художнім мисленням та здатністю до символізму майже 68 тисячоліть тому, що суттєво відсуває часові межі виникнення ранніх форм мистецтва.

Ця знахідка має фундаментальне значення для реконструкції міграційних шляхів ранніх людей, оскільки творці цих розписів, на думку вчених, є ймовірними предками корінних народів Австралії. Присутність Homo sapiens на Зондських островах у цей період підкріплює теорію про те, що заселення суперконтиненту Сахул (який об'єднував тоді Австралію та Нову Гвінею) відбувалося через північний маршрут, що включав переправу між островами. Професор Брумм зазначає, що ці дані роблять аргумент про прибуття людей до Австралії та Нової Гвінеї щонайменше 65 000 років тому значно вагомішим та обґрунтованішим.

Печера Лян Метандуно використовувалася як полотно для наскальних зображень протягом багатьох тисячоліть; найпізніші твори в ній датуються віком близько 35 000 років, що свідчить про надзвичайно тривалу культурну спадщину цього регіону. Команда дослідників, до якої також входить Рено Жуаннес-Буйо з Університету Південного Хреста, продовжує активні вишукування в цій місцевості. Раніше ця ж група вчених виявила в печерах Сулавесі зображення бородавчастої свині в печері Леанг Тедонгнге віком 45 500 років та сцени з теріантропами в печері Леанг Булу’ Сіпонг 4 віком 44 000 років. Професор Оберт переконаний, що наразі наука лише «торкнулася поверхні», оскільки в регіоні існують сотні ще не досліджених зразків стародавнього наскального живопису.