Десятий випадок ремісії ВІЛ зафіксовано у пацієнта з Осло після трансплантації стовбурових клітин

У світовій медичній практиці було офіційно зареєстровано вже десятий клінічний випадок стійкої ремісії вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) після проведення складної процедури аллогенної трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин. Цей випадок, який у наукових колах отримав назву «пацієнт з Осло», стосується 63-річного чоловіка, у якого у 2017 році було діагностовано агресивний мієлодиспластичний синдром — одну з форм раку крові. Трансплантація кісткового мозку, проведена у 2020 році для боротьби з онкологічним захворюванням, несподівано призвела до тривалого контролю над ВІЛ-інфекцією, з якою пацієнт жив з 2006 року.

Ключовим фактором успіху в цій терапії стала унікальна генетична сумісність пацієнта з донором, яким виступив його старший брат. Дослідницька група з Університетської лікарні Осло встановила, що донор є носієм рідкісної гомозиготної мутації CCR5Δ32/Δ32. Ця генетична особливість позбавляє білок-рецептор CCR5 його функціональності, а оскільки він зазвичай слугує основною точкою входу для проникнення вірусу ВІЛ-1 у CD4+ Т-клітини, організм донора мав природну стійкість до інфікування. Хоча сама процедура трансплантації пов’язана з надзвичайно високим ризиком, включаючи летальність на рівні 10%–20% протягом першого року, вона дозволила пацієнту повністю припинити прийом антиретровірусної терапії через два роки після операції.

На момент оприлюднення результатів у науковому виданні Nature Microbiology 13 квітня 2026 року жодних слідів активного вірусу в організмі чоловіка не було виявлено, що підтверджує досягнення стану повної ремісії. Головний автор дослідження, доктор Андерс Ейвінд Мире, відзначив суттєве зниження рівня антитіл до ВІЛ та повну відсутність специфічної відповіді імунних Т-клітин на вірус, що фактично вказує на стирання біологічної пам’яті організму про хворобу. Наукову цінність представляє також явище «повного химеризму» — цілковитого заміщення імунної системи пацієнта клітинами донора не лише в кістковому мозку, а й у тканинах кишечника, де ВІЛ зазвичай схильний перебувати у латентному стані.

Цей успішний випадок доповнює вкрай обмежений перелік пацієнтів, які досягли функціонального одужання, слідуючи за прецедентами на кшталт «берлінського пацієнта», про якого стало відомо у 2009 році. Поширеність гомозиготної мутації CCR5Δ32/Δ32 у країнах Скандинавії становить приблизно один випадок на сто осіб. Попри обнадійливі результати, фахівці з консорціуму IciStem наголошують, що трансплантація стовбурових клітин не може бути масштабована як метод масового лікування мільйонів людей через свою інвазивність та небезпечні ускладнення, зокрема гостру реакцію «трансплантат проти господаря», яку переніс і пацієнт з Осло. Подальші дослідження будуть зосереджені на створенні менш ризикованих стратегій, таких як генна інженерія, для штучного відтворення ефекту генетичної резистентності.