Solar Orbiter зафіксував «магнітну лавину», що провокує потужні сонячні спалахи

Космічний апарат Solar Orbiter, що є спільним проєктом Європейського космічного агентства (ЄКА) та НАСА, надав безпосередні візуальні докази того, що потужні сонячні спалахи ініціюються особливим процесом, який дослідники назвали «магнітною лавиною». Це відкриття базується на детальному аналізі даних, зібраних 30 вересня 2024 року, коли зонд перебував у перигелії своєї еліптичної орбіти. Результати дослідження, опубліковані 21 січня 2026 року в авторитетному науковому журналі «Astronomy & Astrophysics», суттєво уточнюють сучасні уявлення про динаміку найбільш інтенсивних енергетичних викидів на Сонці. Важливо, що ця праця підтверджує давні теоретичні моделі, які до цього часу спиралися переважно на статистичні методи, а не на прямі спостереження в реальному часі.

Унікальне спостереження було здійснене на критично близькій відстані від нашого світила — приблизно 45 мільйонів кілометрів, що дозволило зафіксувати подію з безпрецедентною деталізацією. Спалах, класифікований як подія класу M7.7, відбувся на самому лімбі сонячного диска, що забезпечило науковцям оптимальний ракурс для вивчення. Ключовим аспектом успіху стала робота камери з високою частотою кадрів, яка фіксувала зміни кожні дві секунди. Це дало змогу простежити, як незначні перебудови в магнітних полях Сонця поступово накопичуються і наростають, подібно до снігової лавини, перш ніж призвести до потужного вибухового розряду. Приблизно за 40 хвилин до кульмінації в активній зоні спостерігався темний «філамент» зі скручених магнітних полів, пов'язаний із хрестоподібною структурою, яка поступово ставала все яскравішою.

У момент пікового розряду, який було зафіксовано близько 23:47 UTC, відбулося прискорення заряджених частинок до неймовірних показників — від 40% до 50% швидкості світла. Це еквівалентно швидкості приблизно 431–540 мільйонів кілометрів на годину. Весь процес супроводжувався так званим «дощем із плазмових згустків», які продовжували падати назад у сонячну корону навіть після того, як основна фаза спалаху завершилася. Дослідники звернули особливу увагу на те, що не вся вивільнена під час вибуху енергія спрямовується у відкритий космос. Значна її частина переноситься в навколишню плазму саме у формі цих плазмових згустків, що є абсолютно новим спостереженням. Це явище підкреслює поточний період надзвичайно високої сонячної активності, що спостерігається на початку 2026 року.

У реалізації цього масштабного дослідження брала участь ціла низка провідних інститутів та фахівців світового рівня. Серед ключових фігур — представники ЄКА, Лакшмі Прадіп Чітта з Інституту Макса Планка з дослідження сонячної системи (MPS), а також Самі К. Соланкі, який є директором MPS та керівником команди приладу PHI. Важливу роль у проєкті також відіграла Міхо Жанв'є, співведуча наукова співробітниця місії Solar Orbiter від ЄКА. Унікальність отриманих даних стала можливою завдяки скоординованій роботі чотирьох високотехнологічних приладів на борту апарата: EUI, PHI, SPICE та STIX. Разом вони створили найбільш повну картину еволюції спалаху. Зокрема, інструмент EUI фіксував плазму з температурою близько 1 мільйона градусів, тоді як STIX реєстрував значно гарячіші ділянки, де прискорені частинки вивільняли свою колосальну енергію.

Це наукове відкриття має величезне практичне значення, особливо в контексті прогнозування космічної погоди. Потужні сонячні спалахи здатні серйозно порушувати роботу супутникових систем зв'язку, навігації та навіть наземних енергетичних мереж. Глибоке розуміння механізму «магнітної лавини» може стати тим самим ключем, який дозволить людству значно точніше передбачати подібні події та мінімізувати їхні негативні наслідки. Наразі дослідники ставлять перед собою нове глобальне питання: чи є цей механізм універсальним для всіх типів спалахів, що відбуваються на інших зірках у нашому Всесвіті.

Завдяки місії Solar Orbiter людство отримало можливість зазирнути в саме серце сонячних процесів. Вивчення того, як маленькі зміни в магнітних лініях призводять до масштабних космічних штормів, відкриває нові горизонти в геліофізиці. Кожна така знахідка наближає нас до створення надійного прогнозу сонячної активності, що є критично важливим для безпеки нашої технологічної цивілізації. Подальші спостереження допоможуть підтвердити, чи є «магнітні лавини» домінуючим фактором у життєвому циклі зірок подібного типу.