Підтверджено забруднення морських ссавців Нової Зеландії пер- та поліфторалкільними сполуками

Комплексне наукове дослідження остаточно підтвердило широке поширення забруднення пер- та поліфторалкільними сполуками, відомими як ПФАС або «вічними хімікатами», серед морських ссавців у водах Нової Зеландії. Вчені проаналізували печінкові тканини 127 викинутих на берег китів та дельфінів, охопивши 16 різних видів зубатих китоподібних. До цього дослідження було включено ендемічного дельфіна Гектора та три види дзьоборилих китів, що стало першою у світі оцінкою впливу ПФАС на цю групу.

Отримані результати кидають виклик екологічним припущенням про те, що віддалені, глибинні океанічні середовища можуть слугувати притулком від цих стійких антропогенних забруднювачів. Це свідчить про глибоке насичення світового океану. Дослідження було здійснено у рамках транстасманового співробітництва під керівництвом науковців з університету Ті Куненга кі Пурехуроа Массей. У ньому також брали участь Університет Вуллонгонга, Сіднейський технологічний університет, Австралійський музей та Оклендський університет.

Основною метою розслідування було з'ясувати, як первинне океанічне середовище існування тварини впливає на накопичення цих хімічних речовин. Ці сполуки походять із побутових виробів, таких як посуд із антипригарним покриттям та протипожежна піна, які використовувалися з 1950-х років. Як кажуть, «з поля зору — з думки», але, на жаль, ці хімікати залишаються в екосистемі.

Всупереч початковим очікуванням, наукова група дійшла висновку, що середовище існування виявилося слабким прогностичним фактором рівня накопичення ПФАС. Натомість, біологічні характеристики виявилися більш значущими детермінантами забруднювального навантаження. Самці та довгоживучі хижаки, що стоять на вершині харчового ланцюга, стабільно демонстрували найвищі рівні забруднювачів. Біологічні механізми зумовлюють різну швидкість накопичення, зокрема, впливаючи на самок, які мають нижчі концентрації. Це пояснюється тим, що вони передають ці ліпофільні сполуки своєму потомству під час лактації.

ПФАС — це синтетичні речовини, які надзвичайно стійкі до природного розпаду. Вони накопичуються в тканинах, багатих на білок, як-от печінка, де можуть порушувати роботу ендокринної, імунної та репродуктивної систем. Доктор Катаріна Петерс з Лабораторії екології морських хребетних Університету Вуллонгонга та доктор Фредерік Салтре з Сіднейського технологічного університету наголосили, що ці види-індикатори сигналізують про серйозну загрозу для загального морського біорізноманіття.

Дослідження надає вагомі докази того, що жоден куточок океану, від прибережних вод до абісальних зон, не залишився недоторканим цим забрудненням. Це, своєю чергою, посилює вже наявні кліматично зумовлені стреси, що впливають на вразливі морські популяції. Це справді тривожний дзвіночок для всієї екосистеми.

Доктор Шань Ї, екологічний та хімічний біотехнолог з Оклендського університету, підтвердив наявність ПФАС у численних видах. Проте він зазначив, що точні довгострокові наслідки для здоров'я цих популяцій залишаються сферою, яка потребує подальшого моделювання та вивчення. Отримані результати підкреслюють критичну необхідність розуміння зв'язку між рівнями впливу та специфічними несприятливими наслідками для здоров'я. Це необхідно для належної оцінки ризиків як для окремих китоподібних, так і для цілих популяцій у цілому.