«Собачий погляд»: як еволюціонувала міміка наших улюбленців

Собаки, вірні супутники людства протягом тисячоліть, володіють надзвичайно розвиненою здатністю до невербального спілкування. Вони майстерно використовують міміку, щоб досягти своїх цілей у взаємодії з людьми. Ключовим інструментом у цьому є специфічна лицьова мускулатура, яка дозволяє їм піднімати внутрішню частину брів. Це створює ефект великих, «дитячих» очей, що, як доведено науковими дослідженнями, викликає у людей потужний, майже інстинктивний відгук — бажання піклуватися та захищати.

Науковці з Портсмутського університету у співпраці з фахівцями з Університету Дюкейн у Піттсбурзі провели детальне порівняння лицьової мускулатури домашніх собак (Canis familiaris) та їхніх диких родичів — вовків (Canis lupus). Результати цього важливого дослідження, опублікованого у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences, виявили суттєві анатомічні відмінності між цими видами. Цікаво, що генетичне розділення відбулося порівняно нещодавно, приблизно 33 тисячі років тому.

Головна відмінність полягає у розвитку м’яза під назвою levator anguli oculi medialis (LAOM). Саме цей м’яз відповідає за підйом внутрішньої частини брови. У собак він значно краще розвинений, тоді як у вовків він або майже відсутній, або представлений лише незначними волокнами. Це свідчить про глибоку адаптацію до життя поруч із людиною.

Рух, який дослідники умовно позначили як AU101, робить очі візуально більшими та круглішими, імітуючи вираз смутку або беззахисності, що є типовим для немовлят. Вчені схиляються до думки, що ця особливість стала результатом несвідомого селективного відбору, ініційованого людьми. Функціональна значущість цієї м’язової групи була підтверджена поведінковими тестами: собаки значно частіше і з більшою інтенсивністю залучали цю міміку під час контакту з людьми, ніж вовки. Ба більше, спостереження у притулках показали, що тварини з більш виразною мімікою брів швидше знаходили нових господарів, що підкреслює еволюційну перевагу цієї анатомічної риси.

Окрім LAOM, у більшості собак, на відміну від вовків, помітно розвиненіший м’яз retractor anguli oculi lateralis (RAOL). Він відповідає за відтягування зовнішнього куточка ока, створюючи ефект «посмішки очима». Варто зазначити, що сибірські хаскі, які вважаються однією з найдавніших порід, ближчих до вовків, часто не мають розвиненого м’яза RAOL. Проте останні наукові дані вказують на те, що хоча домашні собаки мають ці розвинені м’язи, вони можуть використовувати їх і для комунікації між собою. Крім того, схожі м’язові структури були виявлені і в деяких диких псових, що вносить певні корективи у погляди на виключно антропоцентричний характер цієї еволюції.

Загалом, стрімка еволюція лицьової мускулатури собак, яка включає домінування швидкоскоротливих м’язових волокон, що забезпечують миттєву зміну виразу морди, яскраво ілюструє глибину взаємозв’язку, що сформувався між людиною та собакою за останні десятки тисяч років. Ця адаптація демонструє, як селективний тиск, що базується на емоційній реакції, здатен спричинити значні анатомічні зміни у відносно короткі еволюційні періоди.