Людська мова: Конвергенція біологічних та культурних процесів, а не одномоментний стрибок

Міжнародна група фахівців представила об'єднану концептуальну модель, яка стверджує, що людська мова не виникла внаслідок єдиного еволюційного ривка. Цей сучасний погляд акцентує увагу на біокультурній перспективі, стверджуючи, що мова є результатом збігу численних біологічних задатків та культурних механізмів, що розвивалися паралельно. Дослідження, що об'єднує лінгвістику, нейронауку, генетику та поведінкову екологію, кидає виклик десятиліттям моделей єдиного походження мови. Перший автор, Інбаль Арнон з Єврейського університету в Єрусалимі, зазначила, що метою було не запропонувати єдине пояснення, а «показати, як багатогранні та біокультурні перспективи, поєднані з нововиявленими джерелами даних, можуть пролити нове світло на старі питання».

Ключові складові, такі як здатність до опанування мовлення, формування граматики та соціальна співпраця, еволюціонували окремими шляхами, перш ніж об'єднатися у складну комунікаційну систему, яку ми маємо сьогодні. Дослідники наполягають на необхідності інтеграції навчання, культури та біології, наголошуючи, що прогрес гальмувався, коли ці дисципліни працювали ізольовано. Ця біокультурна еволюція, де біологія та культура нерозривно пов'язані, набирає обертів, витісняючи старі, більш обмежувальні еволюційні моделі.

Ця інтегрована концепція розглядає три взаємодіючі часові масштаби: індивідуальний (засвоєння мови), спільнотний (культурна еволюція) та видовий (біологічна еволюція). Для ілюстрації потужності цієї моделі вчені розглядають три аспекти. Перший – Навчання Вокальній Продукції, що досліджує здатність навчатися та модифікувати вокалізації, навичку, яка обмежена у нелюдських приматів, але незалежно виникла у птахів, кажанів та китоподібних. Другий аспект – Лінгвістична Структура, де аналіз гомосигналів та новостворених мов жестів свідчить про те, що структура виникла завдяки унікальному поєднанню біологічних, когнітивних та культурних умов, специфічних для людини.

Третій аспект, Соціальні Підвалини, фокусується на унікальному людському внутрішньому прагненні до обміну соціальною інформацією. Постулюється, що модифікація нелюдських здібностей призвела до появи людських лінгвістичних можливостей, оскільки соціальна взаємодія є ключовою для навчання мови. Співавтор Саймон Фішер з Інституту психолінгвістики Макса Планка зазначив, що такий підхід дозволяє продуктивно вивчати різні аспекти комунікації у нелюдських тварин по всьому еволюційному дереву. Фішер раніше був співавтором відкриття гена FOXP2, першого гена, пов'язаного з порушеннями мовлення.

Інбаль Арнон, професор психології в Єврейському університеті в Єрусалимі, досліджує, як культурна еволюція впливає на статистичні властивості мови, зокрема на розподіл частоти слів, який сприяє кращому засвоєнню мови дітьми. Цей підхід підкреслює, що мова виникла, коли різні біологічні здібності зійшлися з культурними процесами передачі знань. Таким чином, ця нова парадигма пропонує цілісний, біокультурний погляд, який вимагає об'єднання зусиль різних наукових галузей для повного розуміння того, як мова стала можливою через складну взаємодію спадковості та середовища.