Геологічна аномалія під Бермудами пояснює стійке підняття островів

Нещодавнє наукове дослідження, оприлюднене наприкінці 2025 року, остаточно підтвердило існування значної геологічної формації безпосередньо під Бермудськими островами. Ця аномальна структура, товщиною близько 20 кілометрів, розташована між океанічною корою та мантією, пропонуючи вагоме пояснення стійкого підняття архіпелагу. Відкриття кидає виклик усталеним геофізичним моделям, які традиційно пояснюють підняття океанічних островів, і змушує переглянути уявлення про підтримку земної кори протягом геологічних епох.

Дослідження, опубліковане у виданні Geophysical Research Letters, ґрунтувалося на детальному аналізі сейсмічних хвиль, отриманих від потужних глобальних землетрусів, зафіксованих на сейсмічній станції на Бермудах. Головний автор, сейсмолог Вільям Фрейзер з Carnegie Science у Вашингтоні, округ Колумбія, разом зі співавтором Джеффрі Парком з Єльського університету, виявили, що хвилі несподівано змінювали швидкість і напрямок, що свідчило про наявність нетипового шару породи. Цей шар, менш щільний, ніж навколишня мантія, функціонує як геологічний «пліт», забезпечуючи плавучість, яка підтримує підняття морського дна приблизно на 500 метрів вище навколишнього рельєфу.

Загадкою для геологів тривалий час залишалося те, чому Бермуди зберігають свою висоту, адже їхнє останнє відоме виверження відбулося приблизно 31 мільйон років тому. На відміну від типових вулканічних ланцюгів, як-от Гаваї, що утворюються над мантійними плюмами і поступово занурюються після припинення вулканізму, бермудський «океанічний набряк» залишався стабільним. Гіпотеза, висунута дослідниками, полягає в тому, що під час останньої вулканічної фази породи мантії були впроваджені та затверділи під корою, сформувавши цю аномальну основу.

Геологиня Сара Мацца зі Сміт-коледжу в Массачусетсі, яка не брала участі в дослідженні, надала контекст, припускаючи, що унікальність Бермудських островів може бути пов'язана з їхнім розташуванням у центрі стародавнього суперконтиненту Пангея. Дослідження Мацци раніше вказувало на високий вміст вуглецю у лавах Бермуд, що свідчить про походження матеріалу з глибин мантії, ймовірно, ще з часів формування Пангеї між 900 та 300 мільйонами років тому. Цей історичний геологічний фон відрізняє Бермуди від островів, сформованих гарячими точками у Тихому чи Індійському океанах.

Вільям Фрейзер зазначив, що знайдений шар товщиною близько 20 кілометрів є надзвичайно великим, оскільки подібні шари під іншими островами зазвичай мають меншу потужність. Для підтвердження унікальності знахідки, дослідники планують розширити свої сейсмічні дослідження на інші острови по всьому світу. Це дозволить визначити, чи є геологічний фундамент Бермуд справді винятковим явищем, чи подібні процеси відбувалися і в інших локаціях на планеті. Розуміння таких екстремальних геологічних умов є ключовим для визначення нормальних процесів, що керують динамікою Землі.