Новий міграційний пакт ЄС: правозахисники б’ють на сполох перед запуском реформи у 2026 році

Оновлена міграційна стратегія Європейського Союзу, що є наріжним каменем Пакту про міграцію та притулок, стикається з хвилею жорсткої критики з боку міжнародної правозахисної спільноти. Хоча повне впровадження нових правил заплановане на червень 2026 року, законодавчий фундамент було закладено ще у квітні 2024 року за підтримки центристських та праворадикальних сил Європейського парламенту. Офіційне ухвалення документа відбулося 10 квітня 2024 року Європарламентом, а згодом, 14 травня 2024 року, його затвердила Рада ЄС, що викликало негайну реакцію та засудження з боку понад 70 правозахисних організацій. Цей крок став результатом тривалих політичних дебатів, де ключову роль відіграли компроміси між різними політичними групами, що прагнули знайти баланс між безпекою кордонів та гуманітарними стандартами.

Найбільш суперечливим аспектом реформи є ініціатива створення спеціалізованих «центрів повернення», які планується розміщувати за межами юрисдикції Євросоюзу. Цей механізм передбачає перебування там осіб, чиї запити на отримання притулку були офіційно відхилені. Організації, серед яких Freedom for Eurasia, наголошують, що можливість депортації шукачів притулку до так званих «безпечних третіх країн», як-от Індія чи Бангладеш, без урахування їхнього особистого зв’язку з цими державами, є прямим порушенням міжнародного права. Критики вказують на те, що подібна практика фактично екстерналізує міграційні проблеми, перекладаючи відповідальність на країни, які можуть не мати належних ресурсів для забезпечення прав людини.

Юридичні експерти висловлюють глибоке занепокоєння щодо дотримання принципу невисилки (non-refoulement), який є фундаментальним для міжнародного права. Уніфікація підходів до визначення «безпечних третіх країн» фактично перекладає тягар доведення відсутності переслідування на самих заявників, які часто перебувають у вкрай вразливому стані та не мають доступу до кваліфікованої правової допомоги. Це створює серйозні ризики винесення масових відмов у прискореному порядку без належного та всебічного аналізу індивідуальних обставин кожної справи, що підриває основи правового захисту біженців та ставить під загрозу їхню безпеку. Такий підхід, на думку правозахисників, створює небезпечний прецедент, де швидкість бюрократичних процедур ставиться вище за людське життя.

Економічна складова Пакту передбачає запуск щорічного Фонду солідарності, обсяг якого у 2026 році має сягнути 420 мільйонів євро. Альтернативою фінансовим внескам може стати переселення 21 000 осіб або впровадження інших заходів солідарності. Цей інструмент розроблений для підтримки держав, які відчувають найбільший міграційний тиск, насамперед Кіпру, Греції, Італії та Іспанії. Внески до фонду, які ще має остаточно затвердити Рада ЄС, залишатимуться добровільними та можуть приймати форму переселення, фінансових платежів або альтернативних заходів підтримки. Проте критики вбачають у цьому певну частку політичного лицемірства, оскільки ЄС одночасно декларує відданість фундаментальним правам і впроваджує заходи, які раніше піддавалися жорсткій критиці в інших юрисдикціях.

Основна мета цього масштабного законодавчого пакету полягає в радикальному посиленні контролю за зовнішніми кордонами, підвищенні гнучкості міграційних процесів та встановленні більш суворої політики повернення. Проте дискусії навколо реформи оголюють фундаментальне питання: чи зможе Європейський Союз забезпечити жорстку зовнішню політику, не порушуючи при цьому свої основоположні міжнародні зобов’язання щодо захисту біженців. Процес повної імплементації Пакту триватиме у держав-членів два роки, завершуючись у червні 2026 року, що залишає простір для подальшого моніторингу та дебатів щодо майбутнього європейської системи притулку в умовах глобальних викликів.