Зонд NASA «Паркер» уточнив межі сонячної корони у 2025 році

Новий етап опрацювання даних, зібраних автоматичною міжпланетною станцією NASA «Паркер» (Parker Solar Probe), дозволив науковцям суттєво уточнити контури зовнішньої сонячної корони. Ця вирішальна межа, відома як альфвенівська поверхня, є критичною точкою. Саме тут швидкість витікання сонячного матеріалу перевищує альфвенівську швидкість. Після цього перетину частинки починають некерований рух у міжпланетний простір, формуючи сонячний вітер. Сонячна корона, будучи найбільш розрідженим і водночас найгарячішим шаром атмосфери нашого Сонця, простягається на мільйони кілометрів. Її температура сягає близько мільйона градусів Кельвіна, що досі залишається однією з найголовніших таємниць геліофізики.

Дослідники, серед яких астрофізик Сем Бедмен із Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики (CfA), ретельно проаналізували інформацію, отриману зондом під час його безпосереднього проходження крізь корональні шари. Хоча ця атмосферна кромка за своєю суттю є динамічною та постійно змінюється, новітні методи обробки даних, представлені у наукових працях 2025 року, зокрема у виданні Astrophysical Journal Letters, забезпечили можливість створити перші суцільні двовимірні карти цієї рухомої межі. Ці карти, підтверджені прямими вимірами апарата «Паркер», слугують надійною основою для подальших фундаментальних досліджень.

Ключовим моментом у зборі цієї безцінної інформації стало рекордне зближення апарата із зіркою, яке відбулося 24 грудня 2024 року. Тоді зонд наблизився до фотосфери на вражаючу відстань 6,1 мільйона кілометрів (приблизно 3,8 мільйона миль). Наступні перигелії, заплановані на 2025 рік, зокрема прольоти 22 березня та 19 червня, надали додаткові відомості про кінетику сонячного вітру та поведінку магнітних полів. Під час цих етапів місії було зафіксовано важливі явища, як-от потужні корональні викиди маси (КВМ), а також характерні різкі зміни напрямку магнітного поля, відомі в наукових колах як «світчбеки».

Уточнення точного розташування цієї межі має пряме практичне значення для розвитку сучасних земних технологій. Точне картографування допомагає значно підвищити надійність прогнозування космічної погоди. Це стосується раптових сплесків сонячного вітру, які здатні негативно вплинути на функціонування супутникових систем та наземних енергетичних мереж. Крім того, отримані нові дані сприяють вдосконаленню моделей, що намагаються пояснити аномально високу температуру самої корони. Вони також підтверджують гіпотезу про існування двох різних типів повільного сонячного вітру, які, імовірно, походять із різних ділянок зоряної атмосфери.

Оскільки наше Сонце зараз прямує до фази зниження активності свого 11-річного циклу, зовнішня межа корони стає дедалі більш непередбачуваною. Це робить поточні спостереження особливо цінними для наукової спільноти. Місія «Паркер», розроблена фахівцями Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса, продовжує свою роботу. NASA вже розглядає потенційні цілі для продовження місії, включаючи детальний моніторинг наближення сонячного мінімуму. Ці визначні відкриття не лише розширюють наше розуміння процесів, що відбуваються на нашому Сонці, але й допомагають краще усвідомити життєві цикли інших зірок та потенційну придатність для життя планет, що обертаються навколо них.