Космічна місія «Юнона» переглянула параметри Юпітера: газовий гігант виявився меншим та більш сплюснутим

Космічний апарат НАСА «Юнона» (Juno) надав науковій спільноті найточніші кількісні дані щодо фізичних розмірів Юпітера, що призвело до докорінного перегляду усталених уявлень про цей величний газовий гігант. Масштабний аналіз, результати якого були опубліковані в авторитетному журналі Nature Astronomy на початку лютого 2026 року, свідчить про те, що планета є дещо меншою за об’ємом та значно більш сплюснутою біля своїх полюсів, ніж вважалося у наукових колах протягом майже п’яти десятиліть. Ці оновлені геометричні параметри мають фундаментальне значення для сучасної планетології, оскільки вони дозволяють створювати значно точніші моделі внутрішньої структури та еволюції Юпітера.

Протягом майже п’ятдесяти років академічні моделі спиралися на шість ключових вимірювань розмірів планети, які були отримані ще у 1970-х роках за допомогою легендарних зондів «Піонер-10», «Вояджер-1» та «Вояджер-2». Проте ці ранні дослідницькі місії не мали технічної можливості повною мірою врахувати динамічний вплив потужних зональних вітрів Юпітера, що вносило певні розбіжності у фінальні розрахунки. Зонд «Юнона», який успішно працює на орбіті найбільшої планети нашої системи з 2016 року, здійснив справжній технологічний прорив завдяки своїй унікальній витягнутій траєкторії польоту. Ця траєкторія стала доступною після стратегічної переконфігурації місії у 2021 році, що дозволило вченим із безпрецедентною точністю фіксувати найменші викривлення радіосигналів під час їхнього проходження крізь щільну атмосферу. Такий метод дослідження став фактичним еквівалентом комп’ютерної томографії для цілої планети.

Ключові результати, отримані міжнародною групою дослідників під керівництвом фахівців з Інституту Вейцмана, демонструють менший екваторіальний діаметр та суттєвішу сплюснутість планети порівняно з усіма попередніми оцінками. Зокрема, екваторіальний діаметр Юпітера на рівні атмосферного тиску в 1 бар виявився приблизно на 8 кілометрів меншим, ніж прогнозували старі моделі. Полярний радіус також зазнав значного коригування — він виявився меншим на 12–24 кілометри, що є прямим підтвердженням інтенсивнішого стиснення небесного тіла біля полюсів. Професор Йохай Каспі з Інституту Вейцмана окремо підкреслив, що ці нові дані, які стали результатом ретельного аналізу 26 нових вимірювань, дозволили вченим знизити рівень невизначеності у визначенні реальної форми планети на цілий порядок, що є колосальним досягненням для астрофізики.

Уточнені фізичні параметри, офіційно оприлюднені 2 лютого 2026 року, встановлюють екваторіальний радіус Юпітера на позначці 71 488 км, тоді як полярний радіус тепер становить 66 842 км на рівні 1 бара. Детальне врахування впливу зональних вітрів, які спричиняють варіації центробіжних сил у масштабах близько 10 км, нарешті дозволило дослідникам повністю узгодити гравітаційні та атмосферні дані в єдину несуперечливу систему. Оскільки Юпітер є наймасивнішою планетою Сонячної системи, він відіграє визначальну роль у гравітаційному формуванні орбіт інших світів. Ці оновлені параметри тепер слугуватимуть критично важливим еталоном для моделювання далеких екзопланет типу «Гарячий Юпітер» та забезпечать ідеальну відповідність сучасних моделей внутрішньої будови планети реальним спостережним даним, отриманим із космосу.