Хаббл виявив надзвичайно хаотичну структуру найбільшого відомого протопланетного диска IRAS 23077+6707

Астрономи, застосувавши потужність космічного телескопа «Хаббл» (NASA), отримали зображення протопланетного диска IRAS 23077+6707. Ця система вражає своїми розмірами, значно перевершуючи будь-які аналогічні структури, що обертаються навколо молодих зірок. Результати цього дослідження, опубліковані наприкінці 2025 року у престижному виданні The Astrophysical Journal, детально описують архітектуру таких систем, які є справжніми «яслями» для формування планет. Система IRAS 23077+6707, яку неофіційно охрестили «Чивито Дракули» (Dracula's Chivito), розташована приблизно за 1000 світлових років від нашої планети, у межах сузір’я Цефея.

Масштаби цього диска просто колосальні: його розмах сягає майже 640 мільярдів кілометрів. Для порівняння, це приблизно сорок діаметрів нашої Сонячної системи, якщо рахувати до зовнішньої межі Пояса Койпера. Спостереження, проведені за допомогою камери Wide Field Camera 3 (WFC3) телескопа «Хаббл», показали, що диск, який ми бачимо майже під кутом 80 градусів до Землі, демонструє несподівану турбулентність та помітну хаотичність. Вчені припускають, що ядро цієї системи складається або з гарячої, масивної зорі, або ж це щільна подвійна зоряна система, повністю прихована за товщею самого диска.

Серед ключових характеристик виділяються гігантські розміри та орієнтовна маса диска, яка, за оцінками фахівців, становить від 10 до 30 мас Юпітера. Це більш ніж достатньо матеріалу для синтезу численних газових гігантів. Крістіна Монш, провідний автор наукової роботи та астроном із Центру астрофізики | Гарвард та Смітсонівський інститут (CfA), підкреслила, що рівень деталізації, досягнутий завдяки «Хабблу», є рідкісним явищем для знімків протопланетних дисків. На відміну від багатьох інших подібних об’єктів, IRAS 23077+6707 надає унікальну можливість для точного картування його внутрішніх підструктур у видимому діапазоні світла.

Особливу увагу привертає виражена асиметрія у будові диска. На північній стороні чітко простежуються довгі ниткоподібні структури, що простягаються приблизно на 10 кутових секунд за межі країв диска. При цьому на півдні подібні елементи повністю відсутні. Ці помітні, «пухнасті» утворення, що виступають далеко за межі центральної площини, свідчать про складну, ймовірно, турбулентну зовнішню оболонку диска. Це може бути наслідком інтенсивної акреції або динамічної нестабільності. Диск, який візуально нагадує бутерброд із темною центральною смугою, обрамленою світлими шарами пилу та газу, став справжньою унікальною лабораторією для вивчення процесів планетотворення в екстремальних умовах.

Це відкриття переконливо доводить, що «дитячі садки» планет можуть бути значно більш динамічними та бурхливими, ніж вважалося раніше. Воно змушує переглянути усталені моделі ранньої еволюції планетних систем. Хоча інші дослідження часто вказують на компактність протопланетних дисків навколо маломасивних зірок, цей гігантський об’єкт, можливо, є просто збільшеною копією нашої власної ранньої Сонячної системи. Важливо, що саме спостереження «Хаббла» у видимому світлі, на відміну від даних, отриманих JWST, дозволяють з високою точністю простежити ці підструктури. Це є критично важливим кроком на шляху до розуміння механізмів формування планет у настільки масивних і водночас динамічних середовищах.