Акули та алхімія океану: як закислення впливає на зуби хижаків

Зростаюча кислотність океанів, спричинена збільшенням атмосферного CO2, завдає значної шкоди зубам акул, що ставить під загрозу їхню здатність полювати та впливає на морські екосистеми. Дослідження, опубліковане у серпні 2025 року Університетом Генріха Гейне в Дюссельдорфі, показало, що зуби акул виду чорноплямистий рифовий акула, піддані впливу морської води з pH 7,3 (що імітує умови, прогнозовані на 2300 рік), зазнали значних пошкоджень.

Ці пошкодження включають тріщини та корозію кореня, що може суттєво вплинути на їхню здатність полювати та призвести до скорочення популяцій. Інше дослідження, проведене на акулах виду Порт Джексон, виявило, що підкислена морська вода робить їхні зуби більш крихкими. Однак, коли ці умови поєднувалися з підвищенням температури води, міцність зубів несподівано зростала, що свідчить про можливі адаптивні зміни в мінералізації зубів у акул.

Дослідження, проведене в Університеті Аделаїди, показало, що зуби акул, які складаються переважно з фторапатиту, демонструють підвищений вміст фтору в умовах закислення океану. Це призводить до збільшення кристалічності зубів, що робить їх більш стійкими до корозії. Ця адаптивна мінералогічна зміна може дозволити деяким видам акул підтримувати міцність та функціональність своїх зубів, що є фундаментальним компонентом хижацтва та підтримки трофічної динаміки майбутніх океанів.

Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Frontiers in Marine Science, зуби акул, хоч і складаються з високомінералізованих фосфатів, все ж вразливі до корозії в умовах майбутнього закислення океану. Вони є високорозвиненими знаряддями для розрізання плоті, а не для протистояння кислоті океану. Результати показують, наскільки вразливими можуть бути навіть найгостріші знаряддя природи.

Зниження популяцій акул, спричинене надмірним виловом, також має значні наслідки для морських екосистем. Дослідження показали, що скорочення популяцій акул призвело до збільшення популяцій мезохижаків, що, у свою чергу, негативно впливає на нижчі рівні харчової мережі. Втрата акул як верховних хижаків може спричинити каскадні ефекти, порушуючи баланс екосистем та потенційно призводячи до деградації середовищ існування, що зберігають вуглець.