Нейронаука пояснює прискорення часу з віком через зміну обробки візуальної інформації

Суб'єктивне відчуття прискорення плину часу у зрілому віці безпосередньо пов'язане зі зниженням швидкості, з якою мозок обробляє нову візуальну інформацію та формує спогади. Розуміння цієї темпоральної деформації відкриває шлях до глибшого осмислення людської свідомості та процесів старіння, потенційно пропонуючи стратегії для підвищення суб'єктивної якості життя. Вчені досліджують причини, чому дні здаються коротшими у дорослому віці порівняно з дитинством, концентруючи увагу на нейробіологічних механізмах, а не на зовнішніх хронометрах.

Професор Адріан Бежан, видатний професор машинобудування імені Дж. А. Джонса в Університеті Дьюка, у публікації 2019 року в журналі European Review пов'язав це відчуття зі старінням мозку. Бежан висуває гіпотезу, що зі зрілістю мозку нейронні шляхи подовжуються, а згодом, під впливом віку, ці шляхи деградують, що уповільнює передачу інформації. Він зазначив: «Людський розум відчуває зміну часу, коли змінюються сприйняті образи. Теперішнє відрізняється від минулого, тому що змінилося ментальне бачення, а не тому, що хтось подзвонив у дзвіночок». Молоді мізки обробляють більше нових «ментальних образів» за одиницю часу, що створює ілюзію подовженого часу, тоді як старші люди фіксують менше нових образів за той самий об'єктивний інтервал.

Математичний біолог Браян Єйтс з Університету Бата у 2016 році в The Conversation розглядав додаткові чинники, включаючи біологічний метаболізм та рутину. Єйтс припускав, що зниження метаболізму сповільнює внутрішній біологічний «годинник» організму, а рутинний спосіб життя мінімізує кількість нових вражень, які реєструє мозок. Крім того, математично кожен наступний рік становить меншу пропорцію від загальної тривалості життя. Лінгвістка Йоанна Садура з Польщі підкреслює логарифмічну оцінку життя: для п'ятирічної дитини рік — це 20% її життя, а для п'ятдесятирічної — лише 2%.

Нещодавня емпірична підтримка цієї теорії надійшла з дослідження 2025 року в Communications Biology, яке продемонструвало, що «нейронні стани» — патерни мозкової активності — стають довшими та менш частими з віком, особливо в сенсорних ділянках. Міжнародна група вчених проаналізувала дані 577 учасників віком від 18 до 88 років у рамках проєкту Cam-CAN (Кембридзький центр старіння та нейронауки). Під час експерименту учасники переглядали восьмихвилинний фрагмент серіалу Альфреда Гічкока, а активність мозку фіксувалася за допомогою функціональної МРТ. Аналіз показав, що у старших осіб мозок рідше перемикається між різними станами активності, що прямо корелює із суб'єктивним сприйняттям прискорення часу.

Цінність цього наукового пошуку полягає у поясненні універсального аспекту людського досвіду та натяку на те, що введення новизни може збагатити формування спогадів, тим самим ретроспективно «розтягуючи» сприйняття часу. Нейробіологиня Лінда Герлігс з Університету Радбауда додає, що відчуття часу можна сповільнити, якщо мозок створює більше подій завдяки новим враженням, подорожам чи щирим соціальним контактам. Дослідження, що вивчають синхронізацію візуальних сигналів у сітківці, наприклад, робота команди з Інституту молекулярної та клінічної офтальмології Базеля, показують, що навіть на рівні ока мозок компенсує різну швидкість проходження сигналів через аксони різної довжини, щоб забезпечити безшовне та синхронізоване сприйняття. Зміна частоти альфа-хвиль, як зазначає професор Хенрік Ерссон з Каролінського інституту, також впливає на точність суджень мозку щодо часу сенсорних сигналів. Таким чином, суб'єктивний час є складним продуктом нейронної динаміки, яку можна модулювати через свідоме збагачення життєвого досвіду.