Після Ірану — Куба? Адміністрація Трампа посилює тиск на Гавану після припинення постачання нафти з Венесуели

Станом на 6 березня 2026 року адміністрація президента США Дональда Трампа демонструє непохитну рішучість форсувати зміну політичного режиму на Кубі, використовуючи нещодавні геополітичні події в Карибському басейні як потужний каталізатор. Президент Трамп у розлогому інтерв'ю телеканалу CNN, що вийшло в ефір 6 березня, відкрито заявив, що кубинська владна структура «впаде досить скоро». Він також підтвердив, що офіційно доручив Державному секретарю Марко Рубіо очолити складний процес переговорів. Трамп особливо підкреслив, що після п'яти десятиліть запеклого протистояння політиці Сполучених Штатів, кубинське керівництво зараз «настільки сильно прагне укласти угоду», що це створює унікальне вікно можливостей для Вашингтона.

Стрімке прискорення цього процесу зумовлене критичною економічною кризою на острові, яка була значно усугублена військовою операцією США під кодовою назвою «Операція Абсолютна Рішучість», проведеною 3 січня 2026 року. Ця операція призвела до успішного захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро та його негайного вивезення на територію США для подальшого судового розгляду. Наслідком цього стало моментальне припинення поставок венесуельської нафти на Кубу, що зруйнувало багаторічну схему енергетичної підтримки. Варто нагадати, що Венесуела виступала ключовим енергетичним донором для Гавани ще з початку 2000-х років, будучи фактично єдиним гарантом енергобезпеки острова.

Масштаб втрат для кубинської економіки є колосальним. Згідно зі статистичними даними, у період з січня по листопад 2025 року Венесуела забезпечувала постачання в середньому 27 тисяч барелів нафти на добу. Цей обсяг дозволяв покривати близько 50% загального дефіциту нафтопродуктів на острові. Раптова втрата цього паливного потоку завдала нищівного удару по всій інфраструктурі, підірвавши не лише енергетичну, а й загальну економічну стабільність Куби, що призвело до зупинки багатьох підприємств та масштабних транспортних колапсів.

Додатковий інструмент економічного тиску був задіяний 29 січня 2026 року, коли президент Трамп підписав спеціальний виконавчий указ. Цей документ запроваджує жорсткі каральні тарифи проти будь-яких держав, які намагатимуться здійснювати продаж або транспортування нафти на Кубу. Така стратегія була спрямована на повне блокування будь-яких альтернативних шляхів постачання палива на острів. Це створило надзвичайну напругу для міжнародних постачальників, включаючи Мексику, яка під загрозою введення високих мит була змушена повністю припинити експорт палива до Гавани. Державний секретар Марко Рубіо, відомий своєю непохитною та жорсткою позицією щодо латиноамериканських диктатур, наразі позиціонується як головний архітектор цієї «нової фази відносин», що не передбачає жодних поступок.

Кампанія максимального тиску з боку Білого дому викликала цілком обґрунтовані побоювання міжнародних організацій щодо ризику виникнення масштабної гуманітарної катастрофи. На острові вже спостерігаються тривалі масові відключення електроенергії, що паралізують життя міст, а також гострий дефіцит авіаційного палива, що фактично ізолює країну від зовнішнього світу. Європейські дипломатичні кола раніше неодноразово попереджали Вашингтон, що така безкомпромісна лінія може спровокувати неконтрольовану гуманітарну кризу серед 10 мільйонів жителів острова, які опинилися в заручниках геополітичного протистояння.

Раніше Сполучені Штати офіційно анонсували виділення 6 мільйонів доларів у формі гуманітарної допомоги, призначеної для подолання руйнівних наслідків урагану Melissa. Проте адміністрація Трампа прийняла принципове рішення: розподіл цих коштів відбуватиметься виключно через церковні канали, повністю ігноруючи офіційний уряд у Гавані. Такий підхід демонструє стратегію прямої взаємодії з громадянським суспільством та релігійними інституціями, минаючи державний апарат, який США прагнуть демонтувати в рамках своєї політики тиску.

На сьогоднішній день адміністрація США розглядає зміну кубинського керівництва як одну з ключових зовнішньополітичних цілей свого поточного терміну. Трамп неодноразово натякав на неминучість «падіння режиму», зважаючи на катастрофічне та відчайдушне становище, у якому опинився острів. Проте, згідно з аналітичними даними, головним пріоритетом для Вашингтона залишається остаточне завершення ситуації навколо Ірану. Лише після того, як іранське питання буде повністю вирішене, Білий дім планує остаточно переключити свою увагу та ресурси на Карибський басейн для завершення своєї стратегії політичної трансформації регіону.