Європейські лідери об’єдналися проти вимог Трампа щодо Гренландії та захищають трансатлантичну єдність

Лідери європейських держав сформували консолідовану та непохитну позицію, категорично відкидаючи будь-які територіальні та економічні зазіхання, висунуті президентом США Дональдом Трампом стосовно Гренландії. Напруженість у відносинах між союзниками суттєво загострилася після того, як у січні 2026 року Трамп офіційно відновив свої вимоги щодо отримання контролю над цією напівавтономною датською територією. Його заяви супроводжувалися агресивною риторикою про те, що острів має перейти під юрисдикцію США «так чи інакше», що викликало хвилю обурення в європейських столицях.

Конфронтація досягла свого піку після того, як американський президент оголосив про намір запровадити жорсткі каральні тарифи проти восьми європейських країн. Ці заходи мали стати покаранням за відмову погодитися на «повну та тотальну купівлю Гренландії». Раніше, 18 січня 2026 року, Трамп уже виступав із різким закликом до Данії «убратися з Гренландії». У відповідь на ці загрози, починаючи з 15 січня, Німеччина, Франція, Швеція, Норвегія та інші країни-партнери направили свої військові контингенти для участі в спеціальній розвідувальній місії НАТО під назвою «Арктична стійкість». Трамп розцінив таку військову активність як «дуже небезпечну гру», що лише підлило масла у вогонь дипломатичного скандалу.

Ключові політичні фігури Європи продемонстрували надзвичайно високий рівень координації у своїх діях. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер назвав запровадження тарифів «абсолютно невірним» кроком, який шкодить союзницьким відносинам. Водночас президент Франції Еммануель Макрон виступив на захист міжнародного порядку, протиставивши підхід Трампа необхідності дотримання «верховенства закону», а не «грубої сили». Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен, зі свого боку, наголосила, що саме європейська єдність є головною запорукою досягнення результатів у цьому протистоянні, чітко окресливши «червоні лінії» в питаннях національного суверенітету.

Для обговорення спільних заходів протидії тиску з боку Вашингтона лідери ЄС провели екстрений саміт у Брюсселі 23 січня 2026 року. У спільній заяві, оприлюдненій ще 18 січня, Велика Британія, Німеччина, Данія, Нідерланди, Норвегія, Франція та Швеція підтвердили свою непохитну приверненість зміцненню безпеки в Арктичному регіоні. Вони заявили про готовність діяти скоординовано для захисту суверенітету європейських територій. Данська прем’єрка також закликала країни Євросоюзу до максимальної згуртованості, попереджаючи, що будь-який внутрішній розкол лише зіграє на руку геополітичним інтересам Росії.

Кризова ситуація досягла своєї кульмінації в середині січня під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі, де в переговорний процес втрутився Генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Його зустріч із Трампом, що відбулася 21 січня, стала переломним моментом. Вже 22 січня президент США оголосив про скасування своїх погроз щодо військового втручання та запланованих тарифів. Це стало можливим після досягнення принципової рамочної угоди про «повний доступ до Гренландії». Джерела в НАТО припускають, що йдеться про надання США суверенних прав на використання території для розміщення військових баз та встановлення заборони на доступ Росії та Китаю до природних ресурсів острова, що фактично є оновленням оборонного договору від 1951 року.

Незважаючи на певне послаблення прямої загрози, європейські лідери, включаючи Метте Фредеріксен, негайно заявили, що будь-які переговори про зміну суверенітету острова повністю виключені. «Ми не можемо торгувати нашим суверенітетом», — констатувала вона. Цей епізод став наочним свідченням фундаментального розриву довіри в трансатлантичних відносинах і дав поштовх до серйозних роздумів про необхідність формування основ для ширшої стратегічної автономії Європи. Варто зазначити, що стратегічна важливість Гренландії для США підтверджується її ключовою роллю в системі протиракетної оборони «Золотий купол», а інтерес Вашингтона до острова історично сягає 1867 року, коли США придбали Аляску.

Паралельно з гренландською кризою, наприкінці січня 2026 року, президент Трамп спровокував нову хвилю полеміки. Він заявив, що війська НАТО, які не входять до складу збройних сил США, нібито не перебували на передовій під час конфлікту в Афганістані. Ці твердження викликали різке засудження з боку прем’єр-міністра Італії Джорджії Мелоні та її норвезького колеги Йонаса Гара Стере. Вони нагадали американському лідеру про численні жертви серед європейських військових, зокрема про 53 загиблих італійських військовослужбовців. Також було наголошено на активації Статті 5 договору НАТО після терактів 11 вересня, що призвело до загальних втрат Альянсу в Афганістані у кількості 3 486 осіб.

Одночасно з цими подіями, 22 січня 2026 року в Давосі під головуванням Трампа було формалізовано створення «Ради миру» (Board of Peace). Хартію цієї нової структури підписали представники Болгарії та Косова. Хоча офіційно орган створювався для координації реконструкції сектора Гази, критики розглядають його як потенційну структуру під повним контролем США, що може стати альтернативою Організації Об’єднаних Націй. Організація має транзакційну структуру членства: за повідомленнями, вступ до неї міг вимагати внеску в розмірі 1 мільярда доларів США в обмін на скорочення стандартного трирічного терміну членства.

У межах паралельних дипломатичних зусиль, 24 січня 2026 року, представники Росії, України та США провели в Абу-Дабі дводенні «конструктивні» мирні переговори. Сторони домовилися про відновлення зустрічей 1 лютого. Повідомлялося, що вже готується документ про гарантії безпеки з боку США для України, проте Москва зберігала тверду позицію щодо своїх умов, зокрема так званої «формули Якоря». Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков піддав різкій критиці Верховного представника ЄС Каю Каллас, назвавши її частиною «некомпетентного» політичного класу. Водночас президент України Володимир Зеленський під час свого візиту до Вільнюса продовжував наполягати на визначенні конкретної дати вступу країни до ЄС у 2027 році.