Гіпотеза панспермії: чи зародилося життя на Землі на Марсі, згідно з планетарною хронологією?

Наукова спільнота знову активно обговорює гіпотезу панспермії. Ця концепція припускає, що перші мікробні форми життя, які з'явилися на нашій планеті, могли бути занесені з Марса за допомогою метеоритних тіл. Основна увага зосереджена на суттєвих відмінностях у ранній геологічній історії Землі та Червоної планети. Планетарні моделі свідчать, що Марс сформувався раніше, приблизно 4,6 мільярда років тому. На відміну від Землі, він, імовірно, уникнув повного катастрофічного переплавлення кори, що могло створити більш сприятливі та стабільні умови для розвитку біохімічних процесів.

Ключовим моментом, що підтримує ідею марсіанського походження, є часове вікно, доступне для абіогенезу на Землі. Зіткнення Протоземлі з гіпотетичною планетою Тейя, результатом якого стало формування Місяця, відбулося приблизно 4,51 мільярда років тому. Ця подія, без сумніву, знищила будь-які ранні зародки життя на нашій планеті. Оскільки поява LUCA (останнього універсального спільного предка) датується приблизно 4,2 мільярда років тому, це залишає для самозародження життя на Землі лише близько 290 мільйонів років. Якщо ж життя на Марсі виникло на 100 мільйонів років раніше, воно могло безперервно еволюціонувати протягом півмільярда років, перш ніж умови на Червоній планеті почали погіршуватися через втрату магнітного поля та атмосфери.

У дослідженні цієї захоплюючої теми бере участь низка провідних фахівців. Серед них – доктор Шон Джордан, доцент Дублінського міського університету (DCU) та ключовий дослідник у сферах геобіології та астробіології. Доктор Джордан і його команда, що працюють у лабораторії ProtoSigns Lab при DCU, розробляють передові методи для надійного розрізнення біогенних та абіогенних структур у стародавніх породах. Це має вирішальне значення для планування майбутніх космічних місій. Водночас, наукова громадськість розглядає альтернативний погляд: чи достатньо було 290 мільйонів років для виникнення та диверсифікації біологічних систем на Землі після місяцеутворюючого катаклізму.

Серйозним контраргументом залишається логістична складність міжпланетного перенесення життя. Мікроорганізми мають витримати кілька критичних етапів: потужний удар при викиді породи, тривалий вплив космічного вакууму та радіації, а також екстремальне нагрівання під час входження в земну атмосферу. Проте, експериментальні дані демонструють надзвичайну стійкість деяких екстремофілів. Наприклад, бактерії виду Deinococcus radiodurans змогли вижити протягом трьох років на зовнішній поверхні Міжнародної космічної станції, що свідчить про їхню здатність ефективно відновлювати пошкоджену ДНК в умовах відкритого космосу.

Сучасні зусилля зі збору прямих доказів зосереджені на спільній місії NASA та Європейського космічного агентства (ESA) під назвою Mars Sample Return (MSR). Наразі марсохід Perseverance збирає зразки в кратері Єзеро, який вважається стародавнім руслом озера. Місія MSR, попри перегляд бюджету та пов'язані з цим труднощі, має на меті доставити зразки марсіанських порід та реголіту на Землю для всебічного аналізу. Очікується, що підтвердження фінального дизайну системи повернення зразків відбудеться у другій половині 2026 року, після того як проєкт був призупинений у 2025 році через надмірну коштовність.

У контексті цієї наукової полеміки доктор Джордан ставить слушне контрпитання: якщо життя поширюється так легко, чому ми не спостерігаємо активного розповсюдження земної біоти на інші небесні тіла Сонячної системи протягом останніх чотирьох мільярдів років? Ця невизначеність підкреслює важливий момент: панспермія, навіть у формі літопанспермії, не пояснює первинного виникнення життя у Всесвіті, а лише пропонує механізм його космічного розповсюдження. Триваючі дослідження, зокрема аналіз потенційних біосигнатур, зібраних ровером Perseverance, продовжують живити цей важливий науковий діалог.