Генетичні паралелі: Дослідження виявляє спільні емоційні корені людини та золотистих ретриверів

Фундаментальне дослідження, проведене фахівцями з Кембриджського університету, виявило генетичну основу темпераменту золотистих ретриверів, що демонструє несподівані паралелі зі спектром людських емоцій. Науковці проаналізували геноми однієї тисячі трьохсот особин цієї породи, зіставляючи генетичні маркери з поведінковими оцінками, наданими власниками. Цей підхід дозволив ідентифікувати конкретні гени, що модулюють такі риси, як схильність до страху, агресивність та здатність до дресирування у собак. Золотисті ретривери, порода, виведена у Шотландії другої половини XIX століття для роботи з водоплавною дичиною, є однією з найпопулярніших у світі завдяки своїй відданості та розуму.

Ключовим відкриттям стало виявлення дванадцяти генів, спільних для обох видів, які, як стверджується у публікації у виданні PNAS, лежать в основі як собачої, так і людської поведінки та емоційних проявів. Наприклад, ген PTPN1, ідентифікований у ретриверів як фактор, пов'язаний з агресією до інших собак, у людей асоціюється з такими станами, як депресія та рівень інтелекту. Дослідження гену PTPN1 у людей також пов'язують із регуляцією інсулінового сигналу, що підкреслює його багатофункціональність у різних організмах. Крім того, певна варіація гена корелює зі схильністю ретриверів до відчуття страху, що впливає і на людські тенденції до надмірного занепокоєння.

Це відкриття має наслідки для розуміння емоційного добробуту тварин, оскільки воно вказує на значну генетичну зумовленість певних проявів собачого дистресу, які часто помилково інтерпретуються як «погана поведінка». Такі результати стимулюють власників до прояву більшої емпатії та розуміння, замість простого коригування поведінки.

Окремо, дослідження генетики ретриверів відкриває горизонти у вивченні людських патологій. Вчені з Каліфорнійського університету в Девісі виявили ген HER4, який може подовжити життя золотистих ретриверів на 15–20 відсотків. Ця порода часто страждає від онкологічних захворювань, до 65 відсотків представників якої помирають від раку. Аналіз ДНК понад 300 собак, опублікований у GeroScience, порівнював довгожителів (віком до 14 років) із тими, хто помер до 12 років. Носії варіацій у гені HER4 жили в середньому на два роки довше, збільшуючи тривалість життя з 11,6 до 13,5 року, що еквівалентно 12–14 рокам людського життя. HER4, також відомий як ERBB4, належить до родини рецепторів епідермального фактора росту людини, як і HER2, пов'язаний зі швидким ростом ракових клітин.

Таким чином, наукові зусилля, спрямовані на розшифровку геному золотистого ретривера, торкаються фундаментальних аспектів емоційної архітектури та схильності до захворювань у ссавців. Розуміння впливу генів, як-от PTPN1 чи HER4, на поведінку та тривалість життя надає власникам та клініцистам інструмент для більш обґрунтованого підходу до догляду за цими тваринами, підкреслюючи інтегрований погляд на біологію, де емоційні реакції та фізичне здоров'я нерозривно пов'язані на молекулярному рівні.