Нова Зеландія відхилила пропозицію приєднатися до «Ради миру» Трампа: пріоритет залишається за ООН

Уряд Нової Зеландії офіційно оголосив про своє рішення не брати участі в новій міжнародній ініціативі президента США Дональда Трампа, яка отримала назву «Рада миру». У п'ятницю, 30 січня 2026 року, міністр закордонних справ країни Вінстон Пітерс підтвердив, що Веллінгтон відхилив пропозицію приєднатися до цієї структури в її нинішньому вигляді. Попри це, міністр зазначив, що новозеландська сторона продовжуватиме уважно відстежувати подальший розвиток ситуації навколо цього органу. Важливо підкреслити, що це стратегічне рішення було прийняте прем'єр-міністром Крістофером Лаксоном спільно з його заступником Девідом Сеймуром, що свідчить про єдину позицію всередині владної коаліції щодо питань глобальної безпеки.

Обґрунтовуючи таку позицію, Вінстон Пітерс зробив особливий наголос на тому, що Нова Зеландія є однією з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй і протягом десятиліть залишається її відданим прихильником. Веллінгтон наполягає на тому, щоб діяльність будь-яких нових міжнародних інституцій, включаючи «Раду миру», повністю відповідала положенням Статуту ООН і лише доповнювала існуючі дипломатичні зусилля, а не підривала їх. Крім того, відмова була мотивована прагматичним регіональним фактором: оскільки основний фокус уваги Ради наразі зосереджений на секторі Гази, де вже активно задіяні ключові держави регіону, Нова Зеландія вважає, що не зможе внести суттєвого додаткового вкладу в цей конкретний процес.

Сама структура була офіційно заснована Дональдом Трампом 22 січня 2026 року під час проведення Всесвітнього економічного форуму в Давосі. На початковому етапі «Рада миру» позиціонувалася як ключовий елемент американського плану з урегулювання затяжного конфлікту в секторі Гази. Варто нагадати, що мандат на подібні дії був фактично схвалений Радою Безпеки ООН у Резолюції №2803 ще в листопаді 2025 року. Проте, згідно з документами, які згодом потрапили до рук представників преси, фінальний статут організації не містив прямих згадок про Газу, що стало чітким сигналом про набагато масштабніші та глобальніші цілі, які ставить перед собою ця нова структура під керівництвом Трампа.

Численні критики та міжнародні оглядачі висловили серйозні підозри щодо того, що Рада може стати структурою, яка прямо конкуруватиме з ООН. Підставою для таких побоювань стали специфічні положення в установчих документах організації. Зокрема, йдеться про пропозицію запровадити довічне головування Дональда Трампа з правом абсолютного вето на будь-які рішення. Не менш резонансною стала вимога щодо фінансових зобов'язань: для продовження членства в Раді після перших трьох років країни-учасниці мають внести пожертву в розмірі 1 мільярда доларів США. Виконавча рада, яка здійснює стратегічний нагляд за діяльністю органу, очолюється особисто Трампом, а до її складу також увійшли Марко Рубіо, Джаред Кушнер та сер Тоні Блер.

У той час як низка впливових регіональних гравців, серед яких Туреччина, Єгипет, Саудовська Аравія, Катар та Індонезія, вже офіційно приєдналися до правління нової організації, провідні світові держави та традиційні західні союзники Сполучених Штатів поставилися до запрошення з великою обережністю. Геополітична картина підтримки виявилася досить строкатою: серед країн Європейського Союзу лише Угорщина та Болгарія прийняли пропозицію Трампа. Водночас такі держави, як Франція та Норвегія, разом із Новою Зеландією та Хорватією, висловили суттєві застереження або ж відкрито відхилили запрошення, вказуючи на невідповідність структури міжнародним нормам.

Рішення офіційного Веллінгтона відображає загальну тенденцію, що спостерігається серед західних демократій, які намагаються захистити багатосторонню дипломатичну систему. Яскравим прикладом такої позиції є Німеччина, представники якої раніше заявляли, що їхня країна вже має надійну та перевірену часом раду з питань миру — Організацію Об'єднаних Націй. Таким чином, крок Нової Зеландії підтверджує її відданість традиційним інституціям та небажання брати участь у сумнівних ініціативах, які можуть призвести до фрагментації міжнародного права та послаблення глобального співробітництва під егідою ООН.