Тоні Гейтані — «Wahj» («Сяйво»): арабський макам у гранулярній електроніці

Відредаговано: Inna Horoshkina One

Не все, що п'є воду, живиться водою. Іноді життя живиться звуком, мовчанням і світлом між ударами.

Композитор і саунд-дизайнер Тоні Гейтані, уродженець Бейрута, який активно працює на перетині сцени та візуального мистецтва, презентує свій другий студійний альбом під назвою «Wahj» (що можна перекласти як «Сяйво»). Цей масштабний реліз складається із сімнадцяти композицій, загальна тривалість яких сягає приблизно сімдесяти п'яти хвилин. У цьому творі вокалізації у стилі layali, глибока ревербераційна перкусія та аналогові синтезатори сплітаються у цілісний, кінематографічний звуковий ландшафт.

О, Аман!

Центральна ідея, що пронизує «Wahj», полягає у створенні напруженого діалогу між давниною та футуризмом. Музичні лади, відомі як маками, з їхніми характерними ковзними мелодичними лініями, тут не просто цитуються чи згадуються. Натомість вони органічно вплітаються у саму електронну матерію твору. Це не спрощене поєднання етнічних мотивів із танцювальним бітом; це скоріше відчуття того, ніби багатовікова традиція пройшла крізь звукову лабораторію і повернулася вже як абсолютно нова форма колективної пам'яті, про що зазначало видання «Гардіан».

Звукові докази трансформації

Альбом відкривається треком «Hal», де віолончель та людський голос виступають у ролі світлової нитки, яка повільно, але невпинно натягує акустичний простір навколо слухача. Цей вступ задає тон для подальших експериментів із щільністю звуку.

Далі слухача чекають різкі занурення у звукову густоту. Композиції «Ya Sah» та «La» створюють відчуття грому, темряви та тиску, що наростає. Після цього настає фаза вибухової енергії та індустріальних перевантажень, що нагадують потужні техно-спотворення. Це демонструє здатність Гейтані маніпулювати динамікою.

Одним із ключових моментів у розвитку альбому є композиція «Ruwaydan Ruwaydan». Тут джазова ритмічна основа, що створює відчуття хитання, раптово змінює свій такт, а пронизливий звук флейти ней розсікає звукову тканину, немов потужний промінь світла. Це свідчить про майстерність переходу між жанровими парадигмами.

Фінальний трек, «Madda Mudadda», знаменує відхід від стану спокою до хаосу, що складається зі статичних шумів та ледь чутних шепотів. Саме у цьому, здавалося б, «руйнівному звуці», композитор знаходить і демонструє слухачеві справжню, несподівану красу.

Вплив релізу на світову музичну сцену

Цей реліз органічно вписується у ширший глобальний тренд арабського експерименталізму у діаспорі. У цьому контексті макам зустрічається з гранулярними текстурами та металевою драматургією ударних інструментів, що сприяє народженню нової музичної сцени. Ця сцена вже не є «нішово-локальною», а набуває світового значення, привертаючи увагу міжнародної аудиторії.

Музичний голос Тоні Гейтані та його унікальна звукова матерія додають загальному звучанню планети особливу частоту — частоту тихого, але наполегливого сяйва. Це сяйво виникає у точці, де пульс майбутнього зустрічається з глибокою пам'яттю стародавніх музичних систем, створюючи єдиний момент глибокого дихання та усвідомлення.

15 Перегляди

Джерела

  • The Guardian

  • The Guardian

  • The Guardian

  • The Guardian

  • Red Hook Star-Revue

  • The Guardian

Знайшли помилку чи неточність?Ми розглянемо ваші коментарі якомога швидше.