«Зелені витрати» в Індонезії: Новий соціальний маркер, що стимулює споживання

В Індонезії намітилася доволі цікава соціально-економічна тенденція: придбання екологічно чистих товарів та послуг, відомих як «зелені витрати», перестає бути виключно етичним вибором. Натомість ця категорія покупок трансформується у виразний індикатор соціального статусу. Подібна динаміка не лише відображає зростаючу світову увагу до принципів сталого розвитку, але й активно підживлює новий виток споживчої активності у країні, чия економічна модель значною мірою зав’язана на внутрішньому попиті.

Індонезія, будучи найбільшим світовим експортером вугілля та світовим лідером із видобутку нікелю (частка країни у світовому виробництві перевищила 50% за результатами 2023 року), водночас декларує рішуче прагнення до досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР). Саме цей складний, дещо суперечливий контекст формує споживчу поведінку, де демонстративне споживання «зеленого» стає новим мірилом успіху. Зміна у сприйнятті екологічності як ознаки престижу, ймовірно, корелює із загальним збільшенням наявних доходів населення та бажанням відповідати глобальним трендам. Це характерно для економік Південно-Східної Азії, де середньорічні темпи зростання ВВП на 2024 та 2025 роки прогнозуються на рівні приблизно 4,7%.

Демонстративне придбання екологічних продуктів дозволяє індонезійським споживачам сигналізувати про свою приналежність до більш забезпечених та обізнаних верств суспільства. Цей процес перегукується із загальним зміщенням світового економічного центру на Схід: Азія, за оцінками McKinsey, забезпечила 52% приросту світового ВВП у десятирічний період з 2010 по 2020 рік. Таким чином, «зелені витрати» позиціонуються не просто як фінансові витрати, а як стратегічні інвестиції у власний соціальний капітал та особистий імідж.

Незважаючи на те, що Індонезія залишається ключовим гравцем на сировинному ринку, зокрема входить до ТОП-10 країн-експортерів зрідженого природного газу, її внутрішній ринок демонструє достатню зрілість для прийняття та активного просування дорогих екологічних альтернатив. Державне регулювання цін на базові товари, такі як пальне та рис, має на меті підвищення загальної платоспроможності населення, що опосередковано сприяє розширенню преміального сегменту екологічних товарів. У регіоні Південно-Східної Азії загалом спостерігається певна подвійність: очікується зростання попиту на традиційні енергоносії, проте паралельно фіксується помітне збільшення інвестицій та споживання у сфері альтернативної енергетики.

Цей помітний зсув у бік статусного споживання екологічно чистих товарів може стати важливим каталізатором у довгостроковій стратегії Індонезії щодо переходу до більш стійкої моделі розвитку. Це станеться навіть на тлі поточної значної залежності країни від викопного палива, демонструючи, що соціальні імперативи можуть впливати на економічні пріоритети.