Міжзоряна комета 3I/ATLAS та її юпітеріанське зближення у березні 2026 року: дискусії про технологічне походження

Міжзоряний об’єкт 3I/ATLAS, який став третім підтвердженим гостем із-за меж нашої Сонячної системи після «Оумуамуа» та 2I/Борисова, наближається до епохальної події. Йдеться про надзвичайно точне проходження повз Юпітер, заплановане на 16 березня 2026 року. Ця подія викликає неабиякий інтерес науковців, адже прогнозована мінімальна відстань зближення практично ідеально збігається з межею гравітаційного впливу Юпітера — його радіусом Хілла. Об’єкт було вперше зафіксовано 1 липня 2025 року системою телескопів ATLAS. Його гіперболічна траєкторія, що рухається зі швидкістю приблизно 61 км/с, остаточно підтвердила його позасонячне походження.

Ключовим моментом, що забезпечує таку високу точність прогнозу, є зафіксоване негравітаційне прискорення, яке комета зазнала поблизу свого перигелію, пройденого 29 жовтня 2025 року. За даними Лабораторії реактивного руху NASA (JPL), це прискорення становило близько 5 × 10 -7 астрономічних одиниць за добу у квадраті. Астрофізик Аві Лоб з Гарвардського університету висунув сміливу гіпотезу: це прискорення могло бути навмисною корекцією курсу, необхідною для досягнення критичної зони Юпітера. Розрахунки, виконані за допомогою програмного забезпечення NASA JPL Horizons, свідчать, що очікувана мінімальна відстань зближення становитиме 53,445 мільйона кілометрів, із похибкою лише +/- 0,06 мільйона кілометрів. Це значення майже ідентичне розрахунковому радіусу Хілла Юпітера на цю дату, який оцінюється приблизно в 53,502 мільйона кілометрів. Такий збіг є надзвичайно рідкісним, маючи статистичну ймовірність близько однієї до 26 000, враховуючи орбіту Юпітера.

Сфера Хілла — це гравітаційна межа, де домінування планети над припливними силами нашої центральної зірки, Сонця, є визначальним, що дозволяє планеті утримувати власні супутники. Якщо 3I/ATLAS досягне цієї межі, це можна трактувати як цілеспрямований маневр для вивільнення апаратів у точках Лагранжа L1 або L2 на краю гравітаційного поля Юпітера. Щоб об’єкт на такій швидкості (65,9 км/с) був захоплений, йому знадобилося б гальмування зі швидкістю втечі у 2,2 км/с. Інтерес до Юпітера як потенційної цілі для позаземного зондування значно зростає. Виявлення технологічно розвинених супутників у системі Юпітера, які не були запущені земними космічними агенціями, могло б стати непрямим підтвердженням цієї неординарної теорії.

Спостереження за кометою продовжуються з великою інтенсивністю. Дані, необхідні для точного прогнозування траєкторії, включно з інформацією про негравітаційне прискорення, були отримані, зокрема, завдяки апаратурі Європейського космічного агентства, як-от ExoMars Trace Gas Orbiter. NASA залучило до дванадцяти своїх активів, серед яких марсохід Perseverance та орбітальний апарат Mars Reconnaissance Orbiter, для збору детальних зображень. Офіційні представники, зокрема заступник керівника NASA Аміт Кшатрія, наполягають на тому, що всі зафіксовані характеристики однозначно вказують на природне походження 3I/ATLAS, незважаючи на поширені спекуляції. Є надія, що апарат NASA Juno, який наразі перебуває на орбіті Юпітера, може бути задіяний для додаткового вивчення об’єкта у момент максимального зближення у березні 2026 року. За поточними прогнозами, комета залишить межі Сонячної системи на початку 2030-х років, рухаючись у напрямку сузір’я Близнюків.