Ефективність бджолиних огорож як екологічного бар’єра проти слонів у Кенії отримала офіційне підтвердження

Інноваційні системи захисних бар’єрів, що базуються на використанні живих бджолиних вуликів, продовжують демонструвати свою високу результативність як екологічно безпечний метод врегулювання конфліктів між людьми та дикими тваринами. Станом на 2026 рік у Кенії зафіксовано значні успіхи у впровадженні цієї технології, яка дозволяє мінімізувати шкоду для обох сторін. Даний підхід, який вперше пройшов успішну апробацію поблизу Національного парку Цаво Іст — одного з найдавніших та найбільших природних резерватів країни, — ґрунтується на природному інстинкті африканських слонів уникати потенційної загрози, яку несуть бджолині рої.

Глибоке дев’ятирічне дослідження, завершене наприкінці 2024 року, надало науковій спільноті переконливі статистичні дані щодо надійності захисту сільськогосподарських угідь від набігів велетнів. Протягом періоду з 2014 по 2020 рік такі конструкції дозволили запобігти в середньому 86,3% спроб проникнення слонів на територію ферм під час пікових сезонів вирощування врожаю. За весь час спостережень було зафіксовано наближення майже 4000 слонів до захищених зон, при цьому лише близько 25,18% (що становить 1007 особин) змогли подолати огорожу. У 66,24% випадків тварини або залишалися за межами полів, або переміщувалися на спеціальні контрольні ділянки. Біологічний механізм дії системи пояснюється надзвичайною чутливістю слонів до звуку бджолиного дзижчання, а також страхом перед болючими укусами у вразливі зони, такі як очі та хобот.

Історія цієї ініціативи розпочалася ще у 2009 році, коли відомий зоолог Люсі Кінг з Оксфордського університету презентувала пілотну програму «Слон і бджоли». Вона запропонувала встановлювати вулики з інтервалом у 10 метрів уздовж усього периметра полів. Цей метод виявився не лише ефективним інструментом захисту, а й важливим фактором підтримки місцевої екосистеми завдяки інтенсивному запиленню рослин. Крім того, сільські громади отримали додаткове джерело стабільного доходу від реалізації так званого «слонобезпечного меду». За дев’ять років експериментальних досліджень 338 вуликів забезпечили збір приблизно 1000,1 кг сировини, що принесло місцевим фермерам сукупний прибуток у розмірі близько 2250 доларів США.

Водночас дослідники попереджають про серйозні ризики, пов’язані з глобальними кліматичними змінами, які роблять цей метод вразливим до зовнішніх факторів. Зокрема, тривалі періоди екстремальної посухи, що стають дедалі частішим явищем в Африці, призводять до різкого зниження популяції бджіл у вуликах. Як приклад наводиться засуха 2017 року, через яку рівень заселеності вуликів та обсяги виробництва меду скоротилися на 75% протягом наступних трьох років. Це суттєво вдарило по фінансових прибутках селян та помітно знизило загальну ефективність стримувальної системи. Подібні погодні аномалії стають серйозним викликом для продовольчої безпеки та сталого економічного розвитку регіону в цілому.

У контексті сучасної Кенії, де за період з 2000 по 2020 рік чисельність населення зросла на 59,4%, що значно посилило тиск на природні середовища проживання диких тварин, такі гуманні та сталі рішення набувають стратегічної ваги для мирного співіснування. Проєкт, ініційований Люсі Кінг, уже давно перетнув кордони Кенії та успішно впроваджується в таких державах, як Ботсвана, Мозамбік, Танзанія, Уганда та Шрі-Ланка. Це підкреслює високий міжнародний потенціал методу у забезпеченні гармонійного сусідства людини та природи без застосування насильницьких методів стримування.