Європейські держави згортають військову присутність на Близькому Сході через ультиматум США Ірану

У лютому 2026 року на тлі різкої ескалації напруженості між Сполученими Штатами та Іраном, спровокованої ультиматумом президента США Дональда Трампа, низка європейських держав зробила кроки щодо скорочення свого військового контингенту в регіоні Близького Сходу. Ця криза, безпосередньо пов'язана з іранською ядерною програмою та регіональною активністю Тегерана, змусила такі країни, як Німеччина та Норвегія, розпочати відкликання персоналу. Одночасно уряди виступили з екстреними рекомендаціями для своїх громадян терміново залишити територію Ірану через стрімке погіршення безпекової ситуації.

Президент Трамп 19 лютого 2026 року встановив жорсткий дедлайн, надавши Тегерану від 10 до 15 днів для прийняття вимог Вашингтона, пообіцявши в іншому випадку «дуже погані наслідки». Цей ультиматум пролунав на тлі мобілізації Сполученими Штатами найбільшого регіонального військового угруповання з часів іракської кампанії 2003 року. У відповідь на загострення Норвегія розпочала передислокацію частини своїх військовослужбовців, залучених до навчальних місій, оскільки виникли серйозні труднощі з виконанням основних завдань для групи з приблизно 60 солдатів. Збройні сили Німеччини, Бундесвер, також прийняли рішення про скорочення персоналу на базі в Ербілі (Ірак) до «абсолютно необхідного» мінімуму, перенаправивши частину співробітників через Йорданію.

Міністерство закордонних справ Німеччини наполегливо рекомендувало німецьким громадянам негайно виїхати з Ірану, посилаючись на обмежені можливості консульської підтримки в посольстві в Тегерані, штат якого було суттєво скорочено. Аналогічні екстрені рекомендації щодо виїзду були оприлюднені Польщею та Швецією, що свідчить про скоординовану оцінку ризиків серед європейських союзників. Іран, у свою чергу, продемонстрував непохитну рішучість, відкинувши ультиматум і пообіцявши «рішучу» відповідь на будь-яку агресію. Тегеран офіційно позначив усі бази та активи «ворожих сил» у регіоні як законні цілі для ударів.

Як демонстрацію сили Тегеран тимчасово обмежив рух у частині стратегічно важливої Ормузької протоки, де проводилися військово-морські навчання «Морський пояс безпеки - 2026» за участю Російської Федерації та Китаю. Ця протока є критично важливою артерією для світового експорту нафти, і загроза її блокування вже призвела до зростання цін на нафту марки Brent вище 83 доларів за барель, оскільки ринки закладають у вартість ризики масштабних перебоїв у поставках. Безпосереднім фоном для цієї кризи став повний провал дипломатичних зусиль, попри те, що 17 та 18 лютого в Женеві відбувся другий раунд непрямих переговорів між представниками США та Ірану.

Ключові вимоги Вашингтона, які включають повне припинення збагачення урану, жорстке обмеження ракетного потенціалу та припинення підтримки проксі-сил, залишаються абсолютно неприйнятними для Тегерана, який наполягає на обговоренні виключно ядерної програми. Напруженість посилюється тим, що адміністрація Трампа розглядає можливість нанесення обмеженого військового удару по іранських об'єктах як інструменту примусу до угоди. При цьому союзники по НАТО, за винятком Ізраїлю, не були залучені до детального планування цієї потенційної військової кампанії.

Таким чином, дії європейських країн є превентивним заходом, що відображає їхню тривожну оцінку поточної ситуації: дипломатичне вікно для врегулювання кризи стрімко закривається. Скорочення військової присутності та евакуація дипломатичного персоналу підкреслюють серйозність моменту, коли регіон опинився на межі масштабного збройного конфлікту. Подальша стабільність світового енергетичного ринку та безпека Близького Сходу тепер залежать від того, чи вдасться уникнути прямого зіткнення в найближчі два тижні до завершення терміну дії американського ультиматуму.