Поки світові столиці дискутували про нові санкції та торговельні бар'єри, Пекін зробив крок, що видається водночас щедрим і прагматичним. Три години тому стало відомо, що Китай запроваджує нульові мита на всі товари з африканських держав — за одним винятком. Цей режим, вочевидь, охопить майже весь континент і здатний радикально змінити потоки торгівлі, інвестицій та політичного впливу на Глобальному Півдні. Те, що починалося як чергове оголошення в межах форуму співпраці з Африкою, насправді виявляється частиною глибшої стратегії, де економіка слугує інструментом довготривалої присутності.
За даними офіційних джерел, рішення стосується 53 африканських країн із 54. Єдиним винятком залишається Есватіні — держава, яка досі підтримує дипломатичні відносини з Тайванем. Такий підхід для Китаю не є новим: Пекін послідовно використовує торговельні преференції як важіль для визнання принципу «одного Китаю». Тепер же нульові тарифи поширюються на широкий спектр товарів — від сільськогосподарської продукції та текстилю до мінералів і легкої промисловості. Експерти зазначають, що це продовження лінії, розпочатої ще у 2000-х роках на форумах FOCAC, проте цього разу масштаб значно ширший.
Ставки тут значно вищі, ніж просте збільшення товарообігу. Африка для Китаю — це водночас ринок збуту, джерело критично важливих ресурсів і простір для демонстрації альтернативної моделі розвитку. Поки Захід пропонує допомогу з умовами щодо демократії та прозорості, Пекін пропонує ринки та інфраструктуру без політичних повчань. Новий тарифний режим, вочевидь, має стимулювати африканських виробників, які отримають безперешкодний доступ до величезного китайського споживчого ринку. Натомість Китай розраховує на ще тісніші зв'язки — від політичної підтримки в ООН до гарантованих поставок кобальту, літію та рідкоземельних елементів, без яких неможливий «зелений» перехід.
Тут доречна одна проста аналогія. Уявіть великий супермаркет, який раптом оголошує, що всі фермери з певного регіону можуть привозити свої товари безкоштовно, без жодних зборів на вході. Один фермер, який не погодився з правилами закладу, залишається за дверима. Інші швидко наращують поставки, а власник магазину отримує лояльність, дані про вподобання та контроль над ланцюжками постачання. Саме так виглядає нинішній крок Китаю: він водночас відчиняє двері та встановлює умови перебування в цьому просторі.
Глобальне значення цього рішення важко переоцінити. Воно посилює конкуренцію з Індією, яка також активно працює з Африкою, а також із традиційними західними гравцями — США та Євросоюзом. В умовах, коли багатосторонні торговельні домовленості в межах СОТ буксують, Пекін демонструє здатність діяти швидко й адресно. Аналітики припускають, що ця ініціатива може спонукати інші держави до перегляду власної африканської політики. Вже зараз помітно, як зростає кількість спільних підприємств та інвестицій у переробку сировини безпосередньо на континенті — Китай більше не хоче бути просто покупцем ресурсів.
При цьому не варто вбачати в цьому жесті чистий альтруїзм. Китайські компанії вже стикаються зі звинуваченнями в неекологічних практиках та створенні боргових пасток у деяких африканських країнах. Новий тарифний режим, найімовірніше, посилить ці зв'язки, зробивши їх ще більш асиметричними. Тим не менш, для багатьох африканських економік, що потерпають від наслідків пандемії та зростання цін на продовольство, ця пропозиція виглядає як ковток свіжого повітря. Вони отримують реальний шанс диверсифікувати експорт за межі традиційних сировинних товарів.
Зрештою, цей крок Пекіна — не просто торговельна політика. Це заява про те, хто саме має намір писати правила гри у XXI столітті на просторі Глобального Півдня. І поки інші ще сперечаються щодо формулювань, Китай вже змінює реальність на місцях.
