Коли «Єдині музикою» стає питанням, а не просто гаслом

Музика здатна на дива, які часто недоступні сухим протоколам: вона миттєво оголює розколи у світовому просторі.

Цього тижня на «Євробаченні» пролунала особливо різка, майже символічна нота. Швейцарський виконавець Nemo, переможець конкурсу 2024 року, оголосив(ла) про намір повернути свій трофей організатору — Європейській мовній спілці (EBU). Цей крок є прямим протестом проти рішення допустити Ізраїль до участі у змаганнях 2026 року.

Жест Nemo: подія тижня

Nemo обґрунтував(ла) свій вчинок, вказавши на глибоку невідповідність між заявленими цінностями конкурсу — єдністю, інклюзивністю та гідністю — та позицією EBU. Організація вирішила залишити Ізраїль у списку учасників, незважаючи на триваючу війну у Секторі Гази та серйозні міжнародні звинувачення, які, зокрема, лунали у звітах комісії ООН (хоча Ізраїль ці звинувачення рішуче відкидає).

Реакція EBU була стриманою. Спілка висловила жаль щодо рішення артиста, але водночас підкреслила, що поважає його позицію. Водночас організація наголосила, що Nemo залишається «цінною частиною родини Євробачення».

Розкол та бойкоти: що чекає на конкурс

Наслідком цього рішення стало те, що п’ять країн офіційно заявили про свою відмову від участі у 2026 році. До цього списку увійшли Іспанія, Нідерланди, Ірландія, Словенія та Ісландія. Причини, хоч і формулюються по-різному, мають спільний корінь: неможливість «удавати, що це лише музика», коли світ чує крик болю.

Проте, конкурс не збирається розвалюватися. Болгарія, Румунія та Молдова вже підтвердили своє повернення до участі, і EBU продовжує наголошувати на важливості збереження єдиної спільноти. Це створює складний баланс між політичними реаліями та музичною традицією.

Віденський форум 2026: музика все одно має прозвучати

Ювілейний, сімдесятий конкурс заплановано провести у Відні, у залі Wiener Stadthalle. Дати чітко визначені: півфінали відбудуться 12 та 14 травня 2026 року, а гранд-фінал — 16 травня 2026 року.

І тут криється головний парадокс останніх днів: офіційний девіз «United by Music» (Єдині музикою) вже нанесено на афіші, але саме це «об’єднання» перетворилося з констатації на гостре питання, що вимагає відповіді.

Не змагатися, а звучати Миром

Можна сперечатися щодо правил чи не погоджуватися з рішеннями керівних органів. Але жива музика завжди закликає до глибшого рівня — до співзвучності, а не до перемоги. Вона вимагає не з’ясування «хто правий», а пошуку відповіді на питання «як не втратити людяність у людині».

Вчинок Nemo — це не історія про відмову від кришталевого кубка. Це свідчення того, що слух нашого світу став надто чутливим, щоб ігнорувати реальність заради порожніх лозунгів. Якщо «Євробачення» справді прагне бути простором миру, йому доведеться вирішити надскладне завдання: зберегти сцену, не перетворюючи її на зброю, і зберегти людей, не змушуючи їх мовчати про важливе.

Новий вимір планетарного звучання

Ця подія додала у глобальний культурний контекст ноту високої відповідальності: коли культура набуває глобального розмаху, вона більше не може існувати у вакуумі, «поза світом». Водночас, вона принесла тиху надію: ми все ще маємо вибір щодо тону нашого спілкування — обрати тон турботи, а не розколу; тон спільного людського серця, а не лише змагання.

Ми всі різні за своїми тембрами. Але якщо прислухатися уважніше, ми здатні зустрітися у фундаментальному бажанні — бажанні жити. Шанс не оглухнути від власного шуму дає не той, хто здатен перекричати всіх, а той, хто у найскладніший момент зберігає здатність почути іншого.

Музика тут слугує саме для цього: не заплющувати очі на дійсність, а утримувати в її межах простір, де людина важливіша за прапор, а живий голос — за будь-які слогани. Чим голосніше дорослий світ сперечається про регламенти та бойкоти, тим виразніше чути тихий, але щирий спів іншої частоти — дитячого серця.

У пісні «Ce Monde», яку Лу Делёз виконала на Дитячому Євробаченні 2025, звучить те, що ми, дорослі, часто забуваємо: цей світ спершу відчувається, а вже потім обговорюється. Можливо, найчесніше «United by Music» сьогодні звучить не на великих афішах, а у цьому чистому голосі дитини, яка без політичних заяв просто співає про світ, у якому хочеться жити.