Раціон Стародавнього Єгипту: Від Хліба до Імпортних Смоли

Дослідження, що ґрунтуються на матеріалах поховальних обрядів Стародавнього Єгипту, розкривають складну та продуману культуру харчування, яка виходила за межі простого виживання. Фундаментом щоденного раціону для всіх соціальних прошарків слугували хліб та пиво, виготовлені переважно з ячменю та емер-пшениці, яка була поширена на цій землі. Шестирядний ячмінь мав найбільше застосування для випікання основних сортів хліба, тоді як голозерна пшениця, запозичена з Передньої Азії за часів Раннього царства, не набула широкого поширення до греко-римського періоду через вимогливість до ґрунту. Хліб мав до двадцяти різних назв у часи Давнього царства, що свідчить про різноманітність випічки, яка могла включати мед, молоко чи фрукти.

Місцеві дари родючої долини Нілу формували значну частину овочевої складової харчування. Серед поширених продуктів були цибуля, сочевиця, фініки та гранати, які цінувалися як важливі елементи раціону. Єгиптяни також активно споживали горох, боби, нут, салат-латук, а також гарбузи, яблука та дині. Фініки були важливим елементом культури, а їхні пальми забезпечували плодами, олією та укриттям; навіть у суворих умовах пустелі, як-от в оазисі Елім, фінікові пальми були основним джерелом їжі для мандрівників.

Елітні верстви населення могли дозволити собі регулярне споживання м'яса, включаючи яловичину, свинину та птицю, що було рідкістю для менш забезпечених громадян, які частіше покладалися на рибу з Нілу. Для збереження цих більш делікатних продуктів, особливо м'яса та птиці (як-от перепілок, що вживалися солоними за часів Пізнього царства), застосовувалися складні методи консервації. Дослідження бальзамувальних сумішей, знайдених у посудинах Саккари, датованих приблизно 664 роком до н. е., виявили використання імпортованих смол, зокрема смоли pistacia (фісташки), що мала антибактеріальні властивості, поряд із кедровою смолою та бджолиним воском. Це свідчить про налагоджені торговельні зв'язки, оскільки деякі смоли, як-от елемі, могли походити з тропічних лісів Південно-Східної Азії.

Кулінарна витонченість підтверджується використанням складних приправ, які вказують на розвинену харчову культуру. До таких ароматизаторів належали часник, кмин та мед. Мед, який вважався священним продуктом, дарованим богом Ра, був важливим підсолоджувачем, що використовувався не лише в їжі, але й у косметиці та медицині; згадки про нього зустрічаються у папірусах, датованих приблизно 2600–2200 роками до н. е. Поєднання часнику та меду, відоме й у сучасному лікуванні завдяки їхнім антиоксидантним та протизапальним властивостям, ймовірно, було відоме і єгиптянам для підтримки здоров'я. Загалом, аналіз харчових звичок демонструє, що стародавні єгиптяни володіли значними хімічними та агрономічними знаннями, створюючи стійку систему харчування, що забезпечувала їхню цивілізацію протягом тисячоліть.