Генетична схильність до естетичних мурашок підтверджена дослідженням

Питання про індивідуальні відмінності у сприйнятті мистецтва — чому одні люди відчувають інтенсивні фізіологічні реакції, як-от мурашки по шкірі, від музики чи поезії, а інші залишаються байдужими — знайшло нове пояснення у генетиці. Дослідження, опубліковане у лютому 2026 року в *PLOS Genetics*, остаточно підтверджує, що гени відіграють суттєву роль у феномені, відомому як «естетичні мурашки» або «той самий тремтіння» (the telltale tingle).

Цей феномен має історичне підґрунтя: Чарльз Дарвін описував, як музика викликала у нього настільки сильне задоволення, що його хребет здригався, а письменник Володимир Набоков називав це відчуття «тим самим тремтінням», необхідним для розпізнавання справжнього літературного генія. Естетичні мурашки є цінними для науки, оскільки вони пов'язують вимірювані фізіологічні події із суб'єктивним емоційним досвідом, активуючи у мозку системи, залучені до винагороди та мотивації.

Дослідження, проведене Джакомо Біньярдí та його колегами з Інституту психолінгвістики Макса Планка (MPI), використало дані масштабного голландського когортного дослідження Lifelines. Аналізуючи генетичну інформацію понад 15 500 учасників, науковці встановили, що приблизно 30 відсотків варіацій у сприйнятті естетичних мурашок пов'язані з факторами, що передаються у сім'ї. Близько чверті цього сімейного впливу можна пояснити наявністю поширених генетичних варіантів, відомих як однонуклеотидні поліморфізми (SNP).

Аналіз виявив помірну генетичну кореляцію на рівні 0.58 між естетичними мурашками та реакціями на музику, що свідчить про спільні генетичні чинники, які підвищують чутливість до різних видів мистецтва. Крім того, ці спільні впливи корелюють із ширшими рисами особистості, зокрема з відкритістю до нового досвіду та загальною художньою залученістю. Водночас, зафіксовано наявність генетичних ефектів, специфічних для окремих видів мистецтва, що вказує на залучення різних біологічних механізмів.

Попередні дослідження на близнюках Нідерландського реєстру близнюків оцінювали успадковуваність цього явища на рівні 0.36 (95% CI [0.33, 0.39]), що підтверджує відображення схильності до відчуття мурашок у прихованих генетичних детермінантах. Дослідження Lifelines, яке розпочалося у 2006 році та охоплює три покоління мешканців північної частини Нідерландів, надало унікальну базу для цього аналізу, інтегруючи дані на молекулярному та екологічному рівнях.

Науковці наголошують, що хоча генетика є значущою частиною пояснення, виховання, культурне середовище та особистий досвід, безсумнівно, відіграють велику роль у формуванні емоційної чутливості до мистецтва. Результати відкривають шлях до глибшого розуміння біологічних основ інтенсивних емоційних переживань, пов'язаних із культурою, поєднуючи класичні спостереження з передовими геномними технологіями.