Гіпотеза фізика Гільєна: Чи знаходиться Царство Боже на космологічному горизонті?

Доктор Майкл Гільєн, видатний фізик-теоретик із науковими ступенями в галузі математики, фізики та астрономії, який свого часу викладав у Гарвардському університеті, представив сміливу гіпотезу щодо можливого фізичного розташування божественного начала у Всесвіті. Згідно з його припущеннями, викладеними в серії есеїв на початку 2026 року, Рай або оселя Бога може знаходитися на самій межі космологічного горизонту. За розрахунками вченого, ця область віддалена від Землі на колосальну відстань — приблизно 273 секстильйони миль, що еквівалентно 439 секстильйонам кілометрів. Ця концепція є спробою гармонізувати сучасні досягнення космології з традиційними теологічними уявленнями про структуру світобудови.

Фундаментом для роздумів Гільєна стали фундаментальні астрофізичні відкриття, зроблені ще у 1929 році Едвіном Габблом. Астроном встановив, що Всесвіт перебуває у стані постійного розширення, а швидкість віддалення галактик прямо пропорційна відстані до них — принцип, відомий сьогодні як закон Габбла. Космологічний горизонт у цій моделі визначається як критична межа, за якою швидкість віддалення об'єктів досягає швидкості світла, що становить 186 000 миль на секунду. Оскільки світло звідти ніколи не зможе досягти земного спостерігача, ця зона залишається фізично недосяжною. Гільєн інтерпретує цей бар'єр, нездоланний для матеріальних об'єктів згідно зі спеціальною теорією відносності Альберта Ейнштейна, як науковий відповідник біблійного опису божественного царства, яке характеризується як «вічне» та «позачасове».

На думку фізика, матерія за межами цього горизонту набуває унікальних «позачасових» характеристик, де поняття минулого, теперішнього та майбутнього втрачають сенс, хоча просторові виміри зберігаються. Це корелює з описами Небес, де панує вічність. Доктор Гільєн також припускає, що цей прихований всесвіт за горизонтом може бути населений сутностями, подібними до світла. Такі ідеї знаходять певні паралелі з голографічним принципом, згідно з яким закони нашого тривимірного світу можуть бути лише «проєкцією» інформації, записаної на двовимірній поверхні. Особистий шлях вченого, позначений переходом від атеїзму до християнської віри, що він детально описав у своїй книзі «Віра — це бачення», став важливим контекстом для його прагнення знайти наукове обґрунтування духовних переконань.

Проте наукова спільнота сприйняла теорію Гільєна з суттєвою часткою критики. Опоненти вказують на принципову різницю між оптичною межею та фізичним бар'єром, стверджуючи, що космологічний горизонт є поняттям, яке залежить виключно від позиції спостерігача. Його уявна «позачасовість» вважається оптичною ілюзією, спричиненою розширенням простору та червоним зміщенням, а не абсолютним фізичним краєм Всесвіту. На відміну від статичних моделей, у Всесвіті, що розширюється, спостережувана частина простору може з часом навіть зменшуватися. Традиційно проблема горизонту в космології, пов'язана з однорідністю Всесвіту, вирішується теорією інфляції, запропонованою Аланом Гутом у 1981 році, що підкреслює розрив між перевіреними фізичними моделями та умоглядними конструкціями.

У той час як академічна фізика оперує такими величинами, як стала Габбла, що використовується для оцінки віку Всесвіту (який, за різними даними, варіюється від 6 до 25 мільярдів років), Гільєн пропонує метафізичну інтерпретацію одного з найвіддаленіших спостережуваних рубежів. Варто зауважити, що сам Едвін Габбл, який підтвердив існування галактик поза межами Чумацького Шляху, не був релігійною людиною, і його наукові праці не торкалися біблійної тематики. Проте гіпотеза Гільєна знову актуалізує давню дискусію про те, де пролягають кордони між емпіричною наукою та теологічними доктринами, намагаючись знайти місце для божественного у математичних рівняннях космосу.