Манти на глибині: 1250 метрів як ключ до міграційних таємниць

Свіжі наукові відкриття, оприлюднені у 2025 році, докорінно змінюють наше розуміння поведінки велетенських океанічних мант (Mobula birostris). З’ясувалося, що перед тим, як вирушити у тривалі подорожі, що перевищують 200 кілометрів, ці найбільші скати здійснюють екстремальні занурення на глибину до 1250 метрів. Донедавні уявлення вчених обмежувалися тим, що манти рідко опускалися нижче позначки 120 метрів — зони, де ще панує сонячне світло.

Океанічні манти по праву вважаються найбільшими скатами на нашій планеті. Вони можуть досягати розмаху плавників до семи метрів і важити понад дві тонни. Їхня граціозна хода біля поверхні давно зафіксована дослідниками, проте ці занурення у царство вічної темряви відкривають абсолютно новий аспект їхньої життєдіяльності.

Цей прорив став результатом роботи міжнародної наукової групи, до якої входили фахівці з Університету Мердока (Австралія). Дослідження тривало десять років, з 2012 по 2022 роки. За допомогою супутникових передавачів було зібрано понад 2700 днів сукупних даних щодо 24 особин мант. Фіксувалися їхні шляхи, глибина та температурні показники води. Загалом було зафіксовано 79 випадків екстремальних занурень, причому 71 з них відбувся біля берегів Аотеароа (Нова Зеландія). Ця концентрація чітко вказує на те, що такі глибокі спуски — це не пошук їжі, а невід’ємна частина їхнього навігаційного механізму.

Особливості рельєфу новозеландського континентального шельфу, де спостерігаються стрімкі переходи до глибоководних западин, створюють для мант своєрідні «вертикальні коридори», якими вони користуються перед міграцією на північ. У регіонах, подібних до Індонезії чи Перу, такі географічні можливості менш виражені, що й пояснює помітні відмінності у поведінці тварин залежно від місця проживання.

Науковці підкреслюють, що манти не затримуються на максимальній глибині надовго. Їхній рух має ступінчастий і швидкий характер. Саме це підтверджує гіпотезу: тварини збирають інформацію про стабільні параметри океану — щільність водних шарів, температуру, а також магнітні сигнали. Ця інформація слугує їм для подальшої орієнтації у відкритому морі, де візуальні орієнтири відсутні. Фактично, для них ця темна зона перетворюється на своєрідний «океанічний GPS».

Десятирічний збір даних має надзвичайно важливе значення для охорони морських мешканців. Результати демонструють, що виживання цих величних риб залежить не лише від стану прибережних зон, а й від глибоководних екосистем, які сьогодні зазнають дедалі більшого тиску через інтенсивне промислове рибальство. Щоб ефективно зберегти популяцію мант, необхідно брати до уваги не лише місця їхнього годування, а й ці критично важливі траєкторії глибоких занурень, від яких безпосередньо залежить успішність їхніх сезонних переміщень.