Рух літосферних плит як ключовий регулятор клімату Землі за 540 мільйонів років

Нещодавні наукові розробки, оприлюднені на початку 2026 року, вказують на те, що рух літосферних плит планети відіграє значно важливішу роль у довгостроковому регулюванні клімату, ніж вважалося раніше. Це відкриття проливає нове світло на динаміку коливань Землі між екстремальними станами, такими як «льодовикові» періоди та теплі «парникові» епохи, що охоплюють останні 540 мільйонів років геологічної історії. Дослідження, опубліковане у виданні «Комунікації, Земля та навколишнє середовище» у січні 2026 року, було здійснене командою науковців, серед яких доктор Бен Мазер з Мельбурнського університету та професор Дитмар Мюллер із Сіднейського університету.

Ці фахівці застосували складні комп'ютерні моделі для реконструкції переміщення вуглецю між вулканічними центрами, океанічними системами та надрами Землі протягом зазначеного масштабного часового відрізку. Традиційно, наукова спільнота схилялася до думки, що головним джерелом атмосферного діоксиду вуглецю були саме вулканічні дуги, які формуються у зонах конвергенції тектонічних плит. Однак, нові результати моделювання свідчать про те, що протягом більшої частини геологічного часу саме серединно-океанічні хребти та континентальні рифти, місця розходження плит, були більш вагомими чинниками у функціонуванні вуглецевого циклу.

Це пов'язано з тим, що світовий океан є потужним поглиначем CO2, який осідає у морських відкладеннях, а потім повертається в атмосферу через зони субдукції, де одна плита занурюється під іншу. Створені комп'ютерні моделі продемонстрували високу точність у відтворенні як домінуючих парникових, так і льодовикових кліматичних режимів, що спостерігалися протягом 540 мільйонів років. Важливим відкриттям є те, що викиди від вулканічних дуг набули домінуючого значення лише в останні 100 мільйонів років.

Ця зміна домінування джерел вуглецю корелює з еволюційним проривом, що стався приблизно 150 мільйонів років тому, а саме — з появою планктонних кальцифікаторів, типу фітопланктону. Ці мікроорганізми почали ефективно секвеструвати значні обсяги вуглецю у глибоководні осадові породи. До їхньої появи, емісії вуглекислого газу, що надходили від зон розширення плит, мали більш суттєвий вплив на атмосферний склад. Розуміння цього механізму надає критично важливу перспективу для інтерпретації природного довгострокового кліматичного регулювання Землі.

Тектоніка літосферних плит, яка полягає у русі верхніх шарів Землі, розділених на плити, що плавають на астеносфері, є ключовим фактором, який відіграв вирішальну роль в еволюції життя. Процеси субдукції забезпечували необхідний тиск для формування певних мінералів у корі, що свідчить про ранній початок плитної активності. Ці геологічні процеси, що тривають безперервно з моменту формування планети, формували не лише поверхню, а й надра Землі, впливаючи на виверження вулканів та землетруси. Нові дані про домінування серединно-океанічних хребтів у ранньому вуглецевому циклі доповнюють існуючі моделі, підкреслюючи складну, багатофакторну систему, що керує довгостроковою стабільністю клімату нашої планети.