Психологічні аспекти дизайну: від урбаністики до функціоналізму меблів

Сучасні дизайнерські рішення все частіше інтегрують принципи психології для оптимізації користувацького досвіду у міському середовищі, виходячи за межі суто естетичних міркувань. Цей підхід, відомий як психодизайн, конструює середовище, враховуючи психологічні особливості людини, що є важливим для формування оптимального життєвого клімату. Знання з проксеміки, галузі соціальної психології, що вивчає просторові знакові системи, активно застосовуються в урбодизайні для організації простору та територіальної поведінки людини.

Архітектурне середовище, включаючи будівлі, малі архітектурні форми та візуальні комунікації, має прямий зв'язок із ментальним комфортом мешканців, знижуючи або, навпаки, підвищуючи рівень тривожності. Класичним прикладом такого психологічного інжинірингу є дзеркало у ліфтовій кабіні, яке виконує роль не просто відбиваючої поверхні, а ключового елемента дизайну, спрямованого на зниження тривожності пасажирів. У вузьких металевих кабінах, де поширена клаустрофобія, дзеркало створює візуальну ілюзію розширення простору, що робить середовище менш гнітючим та більш привітним завдяки збільшенню сприйняття освітленості.

Цей візуальний прийом, за даними експертів, допомагає пасажирам відчувати, що час поїздки минає швидше, оскільки вони зайняті розгляданням свого відображення або спостереженням за оточуючими. Крім того, дзеркало виконує важливу функцію безпеки, надаючи пасажирам можливість візуального контролю над оточенням, що стримує небажану поведінку. Для користувачів у інвалідних візках дзеркало має критичне практичне значення, оскільки воно полегшує маневрування у обмеженому просторі кабіни, дозволяючи безпечно заїхати або виїхати заднім ходом.

Історично, ідея встановлення дзеркал у ліфтах сягає часів Другої світової війни, а пізніше їхнє масове впровадження у ділових центрах викликало захоплення пасажирів, які відчували, що ліфти почали їздити швидше, хоча їхня фактична швидкість не змінилася. Паралельно з цими сучасними урбаністичними рішеннями, відбувається переосмислення історичної спадщини дизайну, що підкреслює незмінний вплив форми та функції.

В Україні наразі експонується легендарний предмет меблів – «Sitzmaschine» (машина для сидіння), розроблений Йозефом Гофманом у 1905 році. Цей витвір мистецтва, що був спочатку призначений для використання у санаторії, є яскравим прикладом ранніх принципів функціоналістського дизайну, де добробут користувача стоїть на першому місці. Експонування «Sitzmaschine» демонструє стійку актуальність ікон дизайну початку XX століття у формуванні сучасних функціональних та естетичних стандартів.

Функціоналізм, чий девіз «форма слідує за функцією» був сформульований Луїсом Салліваном у 1896 році, відходить від суто естетичних критеріїв, інтерпретуючи форму як виразник призначення об'єкта. Цей підхід, що сягає корінням ще палеолітичних споруд, був розвинений такими новаторами модернізму, як Френк Ллойд Райт та Чарльз Ренні Макінтош, і продовжує впливати на сучасне проєктування, включаючи екологічні аспекти та соціально-етичне ставлення до продукту. Таким чином, дизайн сьогодні розглядається як комплексна дисципліна, де психологічний комфорт та історична функціональність є невід'ємними складовими успішного просторового рішення.