Геополітичний прорив у Давосі: Дональд Трамп та НАТО узгодили майбутнє Гренландії та Арктики

У сучасному світі, де геополітична напруженість часто визначає заголовки новин, події 21 січня 2026 року в Давосі стали знаковим прикладом активної дипломатії. Президент США Дональд Трамп, відомий своїм прагматичним підходом до міжнародних угод, оголосив про досягнення «основи майбутньої домовленості» щодо Гренландії та всього Арктичного регіону. Це стало результатом продуктивної зустрічі з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Заява, зроблена на платформі Truth Social, не лише нівелювала загрозу введення мит на європейський імпорт, а й відкрила шлях до суттєвого зміцнення трансатлантичного альянсу.

Криза навколо Гренландії — автономної території Данії зі стратегічним значенням та населенням у 57 тисяч осіб — загострилася на початку січня 2026 року. Трамп, повернувшись до Білого дому після перемоги на виборах 2024 року, знову підняв питання придбання острова, яке він вперше озвучив ще у 2019 році. Острів привертає увагу своїми колосальними запасами рідкоземельних металів, оціненими у 5 трильйонів доларів, покладами урану та унікальним географічним положенням в Арктиці, де танення льодовиків відкриває нові логістичні шляхи та ресурси.

Хронологія подій свідчить про стрімку ескалацію: 9 січня Трамп заявив про намір діяти щодо Гренландії незалежно від згоди інших сторін. Вже 17 січня з’явилася загроза запровадження 10% тарифів на імпорт із восьми країн Європи, серед яких Данія, Норвегія, Швеція, Франція, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Фінляндія. У разі відсутності прогресу до червня мита могли зрости до 25%, що викликало серйозне занепокоєння на світових ринках.

Ці заяви спричинили масові протести в Нууку, столиці Гренландії, де на вулиці вийшла майже третина мешканців під гаслами «Гренландія не продається». Європейські лідери виступили зі спільною заявою про солідарність із Данією, попередивши про ризик виникнення небезпечної спіралі у відносинах. Проте дипломатичні зусилля в Давосі допомогли уникнути найгіршого сценарію торговельної війни.

Переломний момент настав 21 січня після переговорів Трампа з Рютте. Американський лідер змінив риторику, підтвердивши формування рамкової угоди, що охоплює безпеку всього Арктичного регіону. Заплановані тарифи були скасовані, а подальший переговорний процес очолили віцепрезидент Джей Ді Венс, держсекретар Марко Рубіо та спецпосланник Стів Віткофф. Марк Рютте в інтерв'ю Reuters зазначив, що союзники по НАТО мають посилити арктичну безпеку, і перші результати цієї співпраці очікуються вже на початку 2026 року.

Хоча повний зміст домовленостей залишається конфіденційним, джерела в НАТО та адміністрації США вказують на пріоритетність військової присутності. Головна мета — протидія зростаючому впливу Росії, яка активно розширює свій арктичний флот, та Китаю, що інвестує в гренландські проєкти задля контролю над критично важливими ресурсами для електроніки та відновлюваної енергетики.

Ключовим елементом плану є «Золотий купол» — амбітна система протиракетної оборони з космічним компонентом, ініційована Трампом за аналогією з ізраїльським «Залізним куполом». Переговори передбачають модернізацію та розширення американських військових об'єктів у Гренландії, зокрема авіабази Туле (Thule), спираючись на чинну угоду між США та Данією від 1951 року.

Експерти Atlantic Council припускають, що це може включати посилення контингенту Данії та інших членів НАТО, а також розширення прав доступу для американських сил. Для збереження політичного балансу розглядаються моделі спільного суверенітету або статусів, подібних до британських суверенних баз на Кіпрі чи управління Андоррою, що дозволить поважати інтереси всіх сторін.

Економічний аспект угоди зосереджений на видобутку корисних копалин. Трамп наголосив на важливості прав на мінеральні ресурси для США та їхніх європейських партнерів. Хоча Рютте зауважив, що деталі експлуатації надр не були головною темою зустрічі в Давосі, тристоронні консультації між Вашингтоном, Копенгагеном та Нууком триватимуть. Спільні проєкти мають на меті диверсифікацію світових поставок рідкоземельних металів, де Китай наразі контролює близько 80% ринку.

Основні напрямки рамкової угоди включають наступні аспекти:

• Зміцнення арктичної безпеки для захисту морських шляхів та стабілізації регіону проти впливу РФ та КНР.
• Впровадження системи «Золотий купол» для захисту від ракетних загроз за допомогою новітніх технологій.
• Забезпечення доступу до стратегічних запасів металів та урану для стимулювання економічного зростання та енергонезалежності.
• Пошук дипломатичних моделей суверенітету, що поважають автономію Гренландії та територіальну цілісність Данії.
• Скасування торговельних обмежень, що охоплюють обіг товарів на суму 1,2 трильйона доларів між США та ЄС.

Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен позитивно оцінила початок діалогу, зазначивши, що обговорення арктичної безпеки є природним процесом. Вона підкреслила непохитність суверенітету Данії, але висловила готовність до співпраці щодо ПРО в межах союзницьких зобов'язань. Представники Гренландії, зокрема Аайя Чемніц, висловили полегшення через відмову від санкційного тиску, проте наголосили на важливості врахування думки місцевого населення.

У НАТО Марк Рютте акцентував на необхідності захисту Арктики від змін, де Китай та Росія діють дедалі активніше. Експерти, такі як Меттью Кроеніг, вбачають у цьому характерний «торговельний стиль Трампа», де початкові погрози стали важелем для успішних переговорів. Джош Ліпскі додав, що Європа зітхнула з полегшенням, але це лише початок довгого шляху до створення надійних гарантій безпеки.

Реакції в соціальних мережах, зокрема в X (колишній Twitter), варіюються від скепсису до повної підтримки. Повідомлення від провідних медіа, таких як FOX та POLITICO, підтверджують, що основний фокус майбутніх угод буде зосереджений на ресурсах та збереженні суверенітету. Цей епізод демонструє, як дипломатія може перетворити потенційний конфлікт на стратегічну можливість для всіх учасників.

Відмова від тарифів запобігла глобальним економічним збиткам, а новий формат співпраці відкриває шлях до інновацій. Посилення позицій НАТО в Арктиці зміцнить колективну оборону та обмежить амбіції авторитарних режимів. Для США це означає стратегічну перемогу, для Європи — єдність, а для світу — модель балансу інтересів. У 2026 році Арктика, яка раніше була зоною напруги, має всі шанси стати символом партнерства та процвітання.