Гренландія обирає Данію: острів офіційно відхилив пропозицію США щодо поглинання на тлі арктичної напруженості

13 січня 2026 року Гренландія поставила крапку в тривалих дискусіях щодо свого політичного статусу, офіційно відхиливши будь-яку можливість входження до складу Сполучених Штатів. Під час офіційної зустрічі в Копенгагені прем’єр-міністр острова Йенс-Фредерик Нільсен та голова данського уряду Метте Фредеріксен оприлюднили спільну заяву, яка підтвердила непохитний намір Гренландії залишатися частиною Датського королівства. Цей крок став прямою відповіддю на резонансну риторику американського президента Дональда Трампа щодо встановлення контролю над цією територією, підкресливши суверенітет острова та його право на самовизначення.

Рішення Нуука та Копенгагена було оголошено в період безпрецедентного загострення геополітичної боротьби за Арктику. Гренландія, яка володіє колосальними запасами критично важливих корисних копалин, зокрема рідкоземельних елементів, сьогодні розглядається як ключовий стратегічний актив у глобальному протистоянні Заходу з Росією та Китаєм. На пресконференції Нільсен категорично наголосив, що у разі вимушеного вибору Гренландія завжди надаватиме перевагу Данії, а не Сполученим Штатам. Він чітко дав зрозуміти, що острів не є об'єктом торгівлі, а його майбутнє визначається виключно волею гренландців відповідно до чинного Статуту про автономію.

Метте Фредеріксен рішуче підтримала позицію гренландського колеги, назвавши дипломатичний тиск з боку Вашингтона «абсолютно неприйнятним». Вона попередила міжнародну спільноту, що будь-які спроби зазіхання на територіальну цілісність Гренландії можуть призвести до краху НАТО та всієї архітектури безпеки, що сформувалася у післявоєнний період. Внутрішньополітична ситуація на острові також демонструє рідкісну єдність: коаліційний уряд та близько 85% населення, згідно з останніми опитуваннями, виступають проти ідеї американського поглинання. Політик Аая Хеміц від впливової партії «Інуїт Атакатігііт» лаконічно підсумувала настрої громади, заявивши, що Гренландія ніколи не була і ніколи не буде виставлена на продаж.

Паралельно з цим дипломатичним протистоянням, 13 січня 2026 року данська влада офіційно підтвердила свою підтримку нещодавніх військово-морських дій США в Східній Атлантиці. Йдеться про перехоплення танкера «Маринера» під російським прапором, що відбулося тижнем раніше через порушення американських санкційних обмежень. Ця операція стала логічним продовженням масштабної «Операції Абсолютна Рішучість» від 3 січня 2026 року, результатом якої стало затримання президента Венесуели Ніколаса Мадуро. Секретар внутрішньої безпеки США Крісті Ноєм обґрунтувала такі жорсткі заходи в Північній Атлантиці необхідністю руйнування фінансових потоків «наркодержавного тероризму», що вказує на рішучість Вашингтона діяти силовими методами для захисту своїх інтересів.

Зі свого боку, високопосадовці США, зокрема Держсекретар Марко Рубіо та віцепрезидент Джей Ді Венс, продовжують наполягати на важливості контролю над Гренландією. На їхню думку, це критично важливо для забезпечення арктичної безпеки та ефективного стримування геополітичних амбіцій Москви та Пекіна. Для пошуку виходу з цієї гострої кризи на 14 січня 2026 року у Вашингтоні заплановано серію важливих дипломатичних зустрічей. Міністр закордонних справ Данії Ларс Льокке Расмуссен та його гренландська колега Вівіан Мотцфельдт проведуть переговори з Марко Рубіо під безпосереднім головуванням віцепрезидента Венса.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте також долучився до обговорення ситуації, заявивши про активну розробку «наступних кроків» для зміцнення безпеки в арктичному регіоні, що відображає глибоке занепокоєння всього Північноатлантичного альянсу. Історично оборона острова гарантується силами НАТО через механізми Датської Співдружності. Фундаментом цієї багаторічної взаємодії залишається угода 1951 року, яка дозволяє Сполученим Штатам розміщувати свої військові бази на території Гренландії, включаючи стратегічно важливий об'єкт Пітуффік. Попри тісну військову співпрацю, політичне керівництво острова та Данії залишається непохитним у питанні збереження існуючого статусу-кво та національної ідентичності.