Коли Словаччина заявила, що продовжить отримувати російську нафту трубопроводом «Дружба» навіть якщо Київ вирішить зупинити транзит, це прозвучало як грім серед ясного неба у Брюсселі. Згідно з матеріалом Associated Press, словацька влада наголошує на наявності достатніх резервів і водночас висловлює невдоволення можливим припиненням постачання, що безпосередньо пов'язано з позицією України. Ця нібито технічна суперечка миттєво оголила фундаментальну проблему: єдність ЄС в енергетичних питаннях залишається крихкою навіть після кількох років війни та санкцій.
Внутрішня динаміка Союзу сьогодні визначається глибоким розколом між країнами, готовими платити будь-яку економічну ціну за стратегічну незалежність від Росії, та тими, хто, подібно до Словаччини та Угорщини, ставить національні економічні інтереси вище за колективну лінію. AP News детально описує, як трубопровід, що проходить територією України, залишається останнім легальним каналом постачання російської нафти до цих країн, попри всі пакети санкцій. Це виключення, спочатку зроблене з практичних міркувань, тепер перетворилося на постійне джерело напруги всередині блоку.
Багатостороння фінансова підтримка України — сотні мільярдів євро від ЄС, США та міжнародних інституцій — виступає тут не просто актом солідарності, а потужним важелем впливу. Офіційні заяви європейських чиновників вказують на те, що допомога пов'язується з необхідністю впроваджувати реформи та підтримувати спільну позицію щодо Росії. Однак, як показує словацький кейс, що більше коштів виділяється Києву, то сильнішим стає опір усередині ЄС з боку країн, які відчувають на собі наслідки енергетичної кризи та зростання цін.
Цей механізм створює складну систему стимулів. Брюссель використовує фінансові потоки, щоб утримувати Україну у своїй орбіті й водночас намагатися дисциплінувати «проблемних» членів Союзу. Згідно зі звітом, Словаччина вже отримала значну макрофінансову допомогу від ЄС, що робить її позицію особливо показовою: отримуючи гроші на стабілізацію економіки, країна зберігає енергетичні зв'язки з Москвою. Така подвійність послаблює переговорні позиції ЄС у діалозі як з Росією, так і з іншими глобальними гравцями.
Як каже одне старе чеське прислів'я, «коли сусіди сваряться, третій завжди у виграші». У нинішній ситуації третім вигодонабувачем виявляється не лише Росія, яка продовжує отримувати доходи від нафти, а й Китай, який уважно спостерігає за неспроможністю Європи розробити єдину енергетичну політику. Внутрішні суперечності ЄС роблять його менш передбачуваним і менш надійним партнером в очах Глобального Півдня.
Довгострокові наслідки вже проявляються. Чим активніше ЄС використовує фінансову допомогу як інструмент геополітики, тим частіше виникають питання про послідовність його зовнішньої політики. Попередня інформація з дипломатичних кіл свідчить про зростаюче роздратування у Східній Європі: країни, які повністю відмовилися від російської нафти, справедливо запитують, чому їхні сусіди продовжують опосередковано фінансувати російську військову машину.
Зрештою, здатність ЄС узгоджувати свою внутрішню динаміку з багатосторонньою фінансовою допомогою визначить, наскільки ефективно блок зможе впливати на своїх глобальних партнерів у майбутньому.
