Дані спостережень, які надходять як від космічних апаратів, так і від наземних обсерваторій, фіксують інтенсивний розвиток масштабної плазмової структури — протуберанця — у північно-східному регіоні Сонця. Ця плазмова формація, що утримується потужними магнітними полями, вирізняється своїми винятковими розмірами та демонструє високий рівень стійкості.
Наразі динаміка протуберанця вказує на процеси поступової деконфігурації магнітної пастки, яка його утримує. Це проявляється у вигляді локальних відривів плазми та часткових викидів речовини. Незважаючи на ці невеликі втрати, основна маса сонячної речовини продовжує залишатися надійно закріпленою в сонячній короні.
За оцінками фахівців, ймовірність повної дестабілізації магнітної конфігурації, що підтримує протуберанець, є надзвичайно високою — близько 90% — і може статися протягом найближчих 24–48 годин. Така подія неминуче призведе до повного відриву структури від сонячної атмосфери та її перетворення на корональний викид маси (КВМ).
Траєкторія руху та потенційна геоефективність цього викиду будуть визначатися часом і точною точкою його відділення. Якщо викид відбудеться найближчим часом, його шлях, імовірно, зачепить внутрішні планети Сонячної системи, насамперед Меркурій. Однак, якщо структура збереже свою стабільність протягом наступних 3–4 діб, обертання Сонця може спрямувати потенційний КВМ безпосередньо у бік Землі.
Завдяки значним кутовим розмірам, цей протуберанець є доступним для візуалізації навіть із Землі. Його можна успішно спостерігати за допомогою аматорських телескопів, оснащених вузькосмуговим Hα-фільтром. Це надає унікальну можливість для широкого кола спостерігачів долучитися до моніторингу великої сонячної події.
За розвитком протуберанця ведеться безперервне спостереження. Це критично важливо для точного прогнозування його подальшої еволюції та своєчасної оцінки можливих наслідків для космічної погоди в межах геліосфери.
Дослідження таких явищ, як цей гігантський протуберанець, дозволяє науковцям глибше зрозуміти механізми, які керують нашою зоряною системою. Кожен подібний енергетичний спалах є нагодою для переоцінки стабільності Сонця та підвищення готовності до прийняття неминучих, але трансформуючих впливів, що надходять із космосу, підкреслюють дослідники сонячної активності.