Міжнародна група вчених, очолювана фахівцями Єльського університету, представила в авторитетному виданні Science Advances проривні результати, що стосуються магнітного поля нашої планети в Едіакарський період. Ця геологічна епоха, що охоплює часовий проміжок приблизно від 630 до 540 мільйонів років тому, тривалий час залишалася справжньою головоломкою для геофізиків та палеомагнітологів. Причиною цієї наукової загадки були непередбачувані магнітні сліди, зафіксовані у стародавніх гірських породах, які десятиліттями не піддавалися логічному поясненню і здавалися хаотичними. У той час магнітне поле демонструвало аномальну мінливість, що разюче відрізнялася від більш впорядкованих і стабільних патернів, характерних для більшості інших геологічних ер. Розуміння цієї мінливості є ключовим для реконструкції історії Землі.
Дослідження зосередилося на регіоні масиву Анти-Атлас у Марокко. Там партнери з Університету Мухаммеда V в Агадірі виявили вулканічні шари, що чудово збереглися і належать до цього критичного часового відрізку. Команда провела ретельне стратиграфічне вивчення, аналізуючи магнетизм, який був «заблокований» у цих шарах під час їхнього охолодження. Для вимірювань використовувалося високочутливе лабораторне обладнання, розташоване в Єлі. На відміну від попередніх спроб, які часто апріорі припускали, що поведінка поля була схожою на сучасну, ця наукова група змогла точно встановити вік порід та отримати зразки з надзвичайно високою роздільною здатністю для детальних палеомагнітних вимірювань. Це дозволило отримати безпрецедентно чіткі дані про давнє магнітне поле.
Отримані дані чітко засвідчили, що кардинальні магнітні перебудови відбувалися протягом тисяч років, а не мільйонів, як вважалося раніше. Це відкриття автоматично спростувало гіпотези, які базувалися на припущеннях про надшвидкі рухи тектонічних плит як основну причину змін. Аналіз виявив організовану, хоча й надзвичайно незвичну, внутрішню структуру змін, що свідчить про системний процес. Це спонукало дослідників розробити новий статистичний апарат для моделювання цієї динаміки. Ця модель припускає, що магнітні полюси здійснювали стрімкі стрибки, можливо, навіть швидко перетинаючи земну кулю. Професор Девід Еванс із Єльського університету, один із ключових авторів роботи, підкреслив, що їхня нова модель виявляє внутрішню закономірність у мінливості поля, замість того щоб просто сприймати її як випадковий хаос.
Крім того, дослідники виявили ще один важливий факт: у середині едіакарію (приблизно 591–565 мільйонів років тому) магнітне поле планети послаблювалося до критичного рівня — лише до однієї десятої своєї звичайної сили. Таке значне ослаблення могло мати далекосяжний вплив на клімат та еволюційні процеси, оскільки воно потенційно збільшувало рівень радіаційного впливу на поверхню Землі. Ця праця не лише виправляє минулі неточності та хибні уявлення про магнітну історію планети, але й відкриває шлях до створення цілісної картини тектоніки плит, охоплюючи мільярди років — від найдавніших записів у породах до сучасності. Новий статистичний метод, розроблений командою Єля, стане вирішальним інструментом для створення достовірних карт континентів та океанів Едіакарського періоду, надаючи геофізикам необхідний ключ до розуміння давньої геодинаміки.