Наукова спільнота отримала вагомий доказ, який виводить дискусію щодо сутності реальності за межі суто умоглядних припущень. Дослідницька група з Університету Британської Колумбії в Оканагані, очолювана фізиком доктором Міром Файзалом, представила математичне обґрунтування, що виключає можливість того, що наш Всесвіт є лише комп'ютерною симуляцією. Ця важлива праця була оприлюднена на сторінках спеціалізованого видання «Журнал приложений голографии в физике».
Колектив вчених, до складу якого також увійшли доктор Лоуренс Краусс, доктор Аршид Шабір та доктор Франческо Маріно, спирався на фундаментальні математичні положення. Зокрема, вони використовували теорему Геделя про неповноту. Цей наріжний камінь логіки стверджує, що в будь-якій достатньо складній формальній системі завжди знайдуться істини, які неможливо довести інструментами самої цієї системи. Застосовуючи даний принцип, дослідники показали: для повного та несуперечливого опису всіх граней фізичної реальності необхідне так зване «неалгоритмічне розуміння».
Це означає, що знання, необхідне для вичерпного опису буття, є недосяжним шляхом послідовності логічних обчислювальних кроків, на яких базується будь-яка комп'ютерна програма чи симуляція. Оскільки фундаментальна структура реальності вимагає розуміння, що виходить за межі алгоритмів, наш Всесвіт не може бути чиїмось творінням у вигляді програми.
Доктор Лоуренс Краусс, відомий космолог і співавтор дослідження, підкреслив глибокий резонанс цих висновків. Він зауважив, що будь-яка симуляція за своєю природою є алгоритмічною і підпорядковується заздалегідь встановленим правилам. Дослідження Файзала та Краусса підтверджує, що фізична реальність не може бути повністю зведена до обчислювальних моделей, що ставить під сумнів підходи, які прагнуть відтворити космос на суперкомп’ютерах.
Ці результати мають колосальне значення для теоретичної фізики, зокрема у сфері квантової гравітації. Сучасна фізика відійшла від ньютонівського уявлення про матерію, перейшовши до теорії відносності та квантової механіки. Ці теорії натякають, що навіть простір і час не є первинними, а виникають із глибших інформаційних структур, які існують у так званому Платонівському царстві. Спроба створити повну «Теорію всього» виключно через обчислення, таким чином, приречена на невдачу, оскільки для осягнення істини потрібне щось більше, ніж просте дотримання інструкцій.
Це відкриває шлях до усвідомлення того, що деякі аспекти буття осягаються через інші форми пізнання, ніж ті, що доступні машині. У цьому сенсі, кожен спостерігач є частиною ширшого процесу, де саме розуміння, а не вирахування, є ключем до пізнання. Дослідження переводить гіпотезу симуляції зі сфери філософії та наукової фантастики в площину суворої математики та фізики, надаючи вагоме наукове спростування цієї популярної теорії.