У південній частині Туреччини, на території провінції Караман, археологи зробили виняткове відкриття: п'ять обвуглених хлібин візантійської доби, вік яких становить приблизно 1300 років. Цю знахідку виявили у стародавньому поселенні Топрактепе, яке науковці ототожнюють із античним містом Іренополіс. Розкопки проводяться під керівництвом Дирекції музею Караман за сприяння Міністерства культури і туризму Туреччини. Цей масштабний археологічний проєкт вже протягом кількох років досліджує регіон Ерменек, де раніше були зафіксовані залишки храмових комплексів, ранньохристиянських споруд та побутових будівель візантійського часу.
Хлібини були знайдені у культурних шарах, що датуються VII–VIII століттями нашої ери. Їхнє збереження стало можливим завдяки рідкісному явищу карбонізації: хліб зазнав впливу вогню або сильного жару, що призвело до його «запікання» та затвердіння форми, запобігши руйнуванню структури. Завдяки цьому процесу на поверхні виробів залишилися чітко помітні візерунки, написи та сліди ручної роботи. Археологи наголошують, що такий ступінь збереженості є унікальним для органічних матеріалів візантійської епохи, особливо у кліматі Малої Азії, який зазвичай не сприяє виживанню подібних артефактів.
На особливу увагу заслуговує одна з хлібин, на якій фахівці виявили напис грецькою мовою. Його перекладають як «З нашою подякою до Благословенного Ісуса». Важливо, що цей напис був нанесений ще до випікання. Поруч із текстом збереглося рельєфне зображення Христа в образі сіяча.
Таке зображення є надзвичайно рідкісним для візантійського мистецтва. Зазвичай Христос зображувався як Вседержитель (Пантократор). Дослідники припускають, що фігура сіяча пов’язана з євангельською притчею про сіяча, символізуючи ідею поширення віри, наче насіння. Це також може відображати теми праці, родючості та вдячності, хоча це залишається експертною інтерпретацією.
На інших знайдених хлібах чітко видно відтиски хрестів. Ця особливість дала підстави припустити, що вироби могли використовуватися під час релігійних обрядів. Археологи обережно висувають версію, що ці хліби могли бути проскурами (просфорами) — хлібами, які застосовувалися під час здійснення Євхаристії. Використання хліба з особливими символами під час літургії як частини священного ритуалу подяки було характерною практикою для раннього християнства у Візантії.
Самі ж дослідники підкреслюють, що робити остаточні висновки щодо культового призначення знайдених артефактів поки що передчасно. Найближчим часом заплановано проведення детальних лабораторних досліджень, включаючи хімічний та палеоботанічний аналізи. Мета цих досліджень — встановити склад борошна та можливі домішки, використані при випіканні. Отримані дані допоможуть зрозуміти, чи були ці хліби призначені виключно для обрядів, чи вони становили частину повсякденного раціону, пов'язаного з релігійними традиціями.
Період VII–VIII століть, до якого належить ця знахідка, був часом значних трансформацій для Візантійської імперії. Це епоха релігійних суперечок, формування нових форм християнського мистецтва та зростання ролі сільських громад у духовному житті держави. Грецька мова тоді залишалася основною мовою богослужінь та написів, що підтверджується виявленими артефактами. Присутність грецьких текстів у глибинці Анатолії демонструє, наскільки міцно еллінська культурна та християнська традиція вкорінилася у візантійській провінції.
Фахівці вважають відкриття у Топрактепе однією з найважливіших знахідок останніх років, оскільки воно поєднує матеріальні свідчення віри та побуту. Хліб із написом та образом Христа є не просто предметом щоденного вжитку, а вираженням внутрішнього світу візантійців, для яких навіть проста їжа могла нести глибокий духовний зміст. Цей артефакт дозволяє по-новому поглянути на життя ранньохристиянських спільнот і побачити, як їхня віра проявлялася у найбуденніших речах.