Розгадано загадку переміщення Моаї: як статуї Рапа-Нуї «ходили» вертикально

Багаторічна загадка переміщення гігантських кам’яних статуй Моаї на острові Рапа-Нуї (Острів Пасхи) — одній із найбільш віддалених точок планети — десятиліттями викликала подив та захоплення серед археологів. Ці монументальні моноліти, що сягають майже 10 метрів у висоту і важать до 70 тонн, були створені стародавніми мешканцями острова без використання коліс чи металевих інструментів. Нове революційне дослідження, опубліковане у виданні *Journal of Archaeological Science* у 2025 році, представило найбільш вагомі докази того, що статуї справді могли «ходити» вертикально. Це стало можливим завдяки продуманій інженерній формі та використанню фізичних принципів, схожих на маятникову динаміку.

Команда науковців під керівництвом антрополога Карла Ліпо з Університету Бінгемтона та його колеги Террі Ханта з Аризонського університету застосувала методи цифрового моделювання, польові спостереження та фізичні експерименти, щоб підтвердити давню гіпотезу про «крокуючих» Моаї. Дослідники ретельно проаналізували майже 962 відомих статуй, включаючи 62, розташовані вздовж стародавніх транспортних шляхів, що вели від кар’єру Рано Рараку. Ці так звані «дорожні Моаї» мали спільну конструктивну особливість: широку D-подібну основу та невеликий нахил корпусу вперед. Така геометрія зміщувала центр ваги, дозволяючи фігурі стійко розгойдуватися з боку в бік, імітуючи кроки.

Для перевірки цієї моделі вчені виготовили повнорозмірну репліку Моаї вагою 4,35 тонни, точно відтворивши пропорції оригінальних статуй. За допомогою трьох довгих канатів та команди з 18 осіб їм вдалося перемістити копію на 100 метрів всього за 40 хвилин. Експеримент переконливо довів, що статуя могла рухатися вперед, залишаючись у вертикальному положенні, коли групи людей почергово тягнули за мотузки з обох боків, створюючи контрольоване погойдування. Цей метод виявився не лише здійсненним, але й економічним: для руху вимагалося значно менше людей та ресурсів, ніж передбачали традиційні теорії про перетягування статуй на колодах чи санях.

Віртуальне моделювання, проведене в рамках нового дослідження, дозволило точно розрахувати необхідну кількість учасників для статуй різних розмірів. З’ясувалося, що для ініціації руху було достатньо близько 15 осіб, а підтримувати кроки могли навіть менші групи. Середня швидкість такого «крокуючого» Моаї становила приблизно 300 метрів на годину, при цьому довжина кожного кроку сягала близько 90 см. Всупереч поширеним очікуванням, більші статуї не рухалися повільніше, а навпаки — завдяки своїй масі та інерції могли робити довші кроки.

Особливий інтерес викликало зіставлення отриманих результатів з археологічними знахідками. Багато незавершених або повалених Моаї знаходяться в межах 2 км від кар’єру. Це свідчить про те, що деякі з них були покинуті після невдалих спроб транспортування, а не через ритуальні причини чи дефіцит ресурсів, як вважалося раніше. Стародавні дороги, якими переміщували статуї, мають характерну увігнуту форму та середню ширину близько 4,5 метрів — це допомагало стабілізувати фігури під час руху. Вчені припускають, що дороги та статуї створювалися як єдина інженерна система, де форма та рельєф були взаємно пристосовані для безпечного «крокуючого» переміщення.

Ці висновки не лише розв’язують давню археологічну загадку, але й кардинально змінюють уявлення про технологічні можливості стародавнього суспільства Рапа-Нуї. Замість гіпотез про катастрофічне вирубування лісів та руйнівне будівництво, дослідження демонструє приклад раціональної, збалансованої інженерії, що ґрунтувалася на глибокому розумінні рівноваги та фізики.

Таким чином, робота Карла Ліпо та його колег стала важливим підтвердженням того, що геній стародавніх майстрів Рапа-Нуї полягав не у застосуванні грубої сили, а у здатності використовувати природні закони в гармонії з навколишнім середовищем. Більше того, нові дані чудово узгоджуються з усними переказами острів’ян, які століттями стверджували, що Моаї «приходили» на свої місця самі. Наука нарешті довела, як саме це відбувалося.