Нещодавнє сенсаційне відкриття, зроблене турецькими археологами на узбережжі Айвалика, що розташоване на північному сході Егейського моря, проливає світло на малодосліджений період історії людства. Дослідження вказують на те, що тисячі років тому ця ділянка могла слугувати не просто береговою лінією, а стратегічно важливим переходом, який ефективно сполучав Анатолію та Європу. Під шарами сучасного ландшафту та багатовікових осадових порід фахівці виявили вражаючу колекцію — 138 кам’яних знарядь, які належать до різних етапів Палеоліту. Ці знахідки, зроблені на десяти окремих ділянках, що охоплюють загальну площу близько двохсот квадратних кілометрів, є першим задокументованим свідченням палеолітичної активності в цьому конкретному регіоні Туреччини.
Деталі цього дослідження були опубліковані у престижному виданні Journal of Island and Coastal Archaeology. У ньому пояснюється, що під час піку Льодовикового періоду, коли глобальний рівень моря був знижений більш ніж на сто метрів, сучасне узбережжя Айвалика не існувало у своєму нинішньому вигляді. Натомість воно являло собою єдиний, безперервний масив суходолу. Тодішні острови та півострови формували так званий природний міст, який забезпечував пряме сполучення материкової Анатолії із західними територіями, котрі зараз повністю приховані під морськими водами. Цей унікальний геологічний феномен створив ідеальні умови для безперешкодного пересування стародавніх спільнот. Таким чином, відкриття пропонує абсолютно нову перспективу на маршрути міграції людини до Європи, кидаючи виклик традиційним уявленням, які зосереджувалися переважно на Балканах та Леванті.
Група археологів, очолювана доктором Гьокнюр Карахан з Університету Хаджеттепе та професором Кадріє Озчелік з Анкарського університету, провела ретельний аналіз знахідок. Вони встановили, що переважна більшість знайдених артефактів була виготовлена із застосуванням високорозвиненої технології Леваллуа. Цей доволі складний і стандартизований спосіб розколювання каменю був характерним як для неандертальців, так і для ранніх Homo sapiens і широко поширювався на величезних територіях — від Африки до Євразії.
Серед виявлених предметів присутні рубила, клівери та численні відщепи, що беззаперечно свідчить про високий рівень технічних та когнітивних навичок давньої людини, яка населяла ці землі. Присутність таких високоякісних виробів в Айвалику чітко вказує на те, що цей регіон був не ізольованим, а інтегрований у широку мережу культурних та технологічних зв’язків між континентами.
За словами науковців, збереженість палеолітичних матеріалів виявилася напрочуд доброю, незважаючи на інтенсивні геоморфологічні процеси та значні складнощі, пов’язані з товщею осадових шарів. Поверхневе обстеження, яке було успішно проведено влітку 2022 року, стало лише першим, але вкрай важливим кроком у вивченні давньої історії цього узбережжя. Археологи наголошують, що для отримання максимально точних даних на майбутніх етапах досліджень заплановано використання передових методів. Серед них — стратиграфічні розкопки, методи абсолютного датування та детальні палеоекологічні реконструкції. Це дозволить не лише більш точно визначити вік знайдених артефактів, але й повноцінно відтворити стародавні умови навколишнього середовища, в яких жили ці первісні спільноти.
Доктор Ханде Булут, яка представляє Університет Дюздже, підкреслила стратегічну важливість Айвалика. Вона заявила, що регіон має значний потенціал для подальших, ще більш масштабних археологічних відкриттів і може перетворитися на критично важливу платформу для вивчення механізмів адаптації та мобільності давніх популяцій. За її словами, навіть попередні, пілотні результати вже переконливо демонструють надзвичайну значимість цього регіону для глибокого розуміння технологічних і культурних процесів, що відбувалися у Східному Егейському басейні.
Таким чином, це нове, фундаментальне відкриття не лише суттєво розширює існуючу карту найдавніших міграцій людини, але й акцентує увагу на вирішальній, досі недооціненій ролі нині затоплених ландшафтів. Саме ці ландшафти виступали ключовими елементами у формуванні шляхів, якими людство поширювалося по Євразії. Айвалик, колись з’єднаний з європейським континентом єдиною смугою суходолу, тепер перетворюється на безцінний ключ до розгадки того, як саме наші пращури, використовуючи геологічні зміни, долали значні водні перешкоди та успішно освоювали нові континенти.