Нове дослідження спростовує епідемічну гіпотезу занепаду Ахетатена

Багаторічні уявлення про те, що раптове запустіння стародавньої єгипетської столиці Ахетатен було спричинене нищівною епідемією, тепер піддаються суттєвому перегляду. Вчені вважали, що місто, засноване фараоном-реформатором, було швидко покинуте через масову хворобу. Однак свіжа наукова праця, оприлюднена доктором Гретхен Даббс та доктором Ене Стівенс у жовтні 2025 року в авторитетному виданні American Journal of Archaeology, пропонує принципово інший погляд на ці історичні події. Їхній ретельний аналіз ставить під сумнів саму ідею існування широкомасштабної епідемії, яка могла б спустошити місто під час правління фараона Ехнатона.

Це місто, відоме сьогодні як Амарна, було зведене як сміливий маніфест — символ радикального розриву з традиційними релігійними устоями Єгипту, оскільки Ехнатон запровадив культ поклоніння єдиному сонячному богу Атону. Проте вже через два десятиліття після смерті фараона ця нова столиця почала стрімко занепадати. Протягом багатьох років це пояснювалося наслідками катастрофічного мору. Переважна історична гіпотеза спиралася на низку непрямих доказів. Наприклад, у хеттських молитвах справді згадується мор, який, імовірно, був принесений єгипетськими військовополоненими. Крім того, листування Амарни містить відомості про спалахи хвороб у сусідніх містах Леванту, зокрема в Мегіддо та Бібл. Критично важливо, що жодне з цих джерел не надавало прямої інформації про епідемічну кризу в самому Ахетатені.

Щоб остаточно перевірити гіпотезу чуми, дослідники ініціювали масштабну біоархеологічну та археологічну оцінку Амарни та її некрополів. Вони прагнули порівняти місцеві поховальні практики, демографічні показники та маркери здоров’я населення з даними, отриманими на об’єктах, де масові епідемії були точно зафіксовані. У рамках дослідження, що тривало з 2005 по 2022 рік, було проаналізовано 889 поховань. Результати цього аналізу показали, що загальна картина смертності та середня тривалість життя цілком відповідають очікуваним параметрам для поселення такого розміру, яке існувало протягом приблизно двадцятирічного періоду. Зокрема, не було виявлено аномальних сплесків дитячої або одночасної смертності серед дорослого населення. Це відкриття рішуче спростовує сценарій раптового та масового вимирання, що є типовим для пандемічних катастроф, які швидко спустошують міста.

Більше того, сліди, виявлені у самій міській структурі та побуті, свідчать про планомірний, а не хаотичний чи панічний відхід мешканців. Археологи зафіксували продовження будівельних робіт та впорядковане вилучення цінностей і майна навіть після кончини Ехнатона. Це вказує на поступове, кероване згасання міста, а не на неконтрольовану втечу від неминучої загибелі, спричиненої хворобою. Подібні висновки дозволяють перенести фокус уваги наукової спільноти із зовнішніх катаклізмів, таких як чума, на внутрішні політичні та соціальні процеси, які визначили долю цього унікального поселення. Політична та релігійна переорієнтація, що відбулася після смерті Ехнатона та повернення до культу традиційних богів, ймовірно, відіграла значно вагомішу роль у занепаді Ахетатена. Це дослідження відкриває нові горизонти для розуміння того, як внутрішні зрушення в суспільному устрої формують матеріальну спадщину стародавніх цивілізацій, демонструючи, що іноді політика є більш руйнівною, ніж хвороби.